Закон Хроноса - Томас Тімайєр

— Не дивіться на мене з таким подивом, пане фон Гумбольдт, для цього немає причин. У принципі, ми з вами на одному боці. Я думаю, вільному духу потрібен простір. Творчість не може виникнути в тісних рамках. Їй потрібно розгорнутися, причому безперешкодно, без неприємностей. Щоб одержати воістину фундаментальні дані, часом потрібно й закон обійти. Такий простір я можу вам запропонувати. Якщо ви мені повірите, то дізнаєтеся, що я виконую свої обіцянки. Будете зі мною співпрацювати, і ви отримаєте найкращі можливості. Однак якщо ви відмовитеся, усе буде зовсім інакше,— він знизав плечима.

— Що саме ви хочете знати?

— Я вже говорив. Хочу знати, чи готова машина до використання. Хочу знати, чи можливою є подорож у часі.

— Так. Теоретично,— відповів Гумбольдт.— Я провів невеликий дослід, результати якого є багатообіцяючими. Звісно, зараз ми працюємо над проблемами, які можуть нас надовго затримати.

— Що за проблеми?

— Налаштування таймера. Досі ще не вдалося правильно встановити потрібний час. Наш механічний таймер виявився ненадійним, його слід замінити на електричний. Але чи існує подібний пристрій і чи може він вирішити проблему, невідомо. Не забувайте, що ми перебуваємо тільки на початковій стадії проекту.

Штангельмайєр схрестив руки й подивився на Гумбольдта важким поглядом:

— Гадаєте, якщо ви вирішите проблему з тайме-

ром, то зможете відправити людину в подорож у часі?

— Так. Теоретично, завважте. Однак у практично-

му плані в нас є ще одна велика проблема.

— Яка?

— Енергія,— криво посміхнувся Гумбольдт.

— Енергія? Не розумію…

— Для подорожей у часі потрібна колосальна кількість енергії. Щоб відправити в минуле або майбутнє об’єкт розміром із книжку, мені потрібно приєднати відразу вісім генераторів останнього покоління. Урахуйте: якщо об’єкт буде більшим, то й енергії знадобиться більше. Якщо об’єкт буде удвічі вищим, удвічі ширшим і глибшим, мені знадобиться вже шістдесят чотири генератори. Якщо я захочу посадити в машину двійко людей, то енергії знадобиться стільки, скільки витрачає весь Берлін за цілий рік. Відтак ви самі бачите, що, незважаючи на мої успіхи, подорож людини в часі залишається справою віддаленого майбутнього.

Штангельмайєр узяв аркуш паперу й зробив кілька нотаток. Його густі брови з’єдналися біля перенісся, утворивши над очима дві круті арки. Чути було, як ручка дряпає папір. Коли він закінчив писати, то відклав ручку убік і глянув в очі дослідникові.

— Дякую за вашу відкритість, пане фон Гумбольдт. Знаєте, ми могли б отримати цю інформацію й без вашої допомоги, але мені було важливо знайти у вашій особі друга, а не ворога.

— Можливо, ви скажете, нарешті, що стоїть за вашими запитаннями?

— Хіба це не очевидно? Йдеться про можливість запобігти замаху на імператора.

Виникла коротка пауза.

Гумбольдт насупився.

— Я, мабуть, недочув…

— Але ж ця думка сама напрошується, вам не здається? — Штангельмайєр відкинувся назад.— Коли я прочитав у газеті про ваш винахід, то спочатку вирішив, що це жарт. Повернутися в часі? Що за дурниці! Потім у мене з’явилася думка… А що коли таке справді можливе? Чи не можна використати машину, щоб повернутися в точку перед замахом і запобігти удару? Коли я попросив надіслати мені вашу справу, то зрозумів, що така можливість є цілком реальною. Ви не та людина, щоб бавитися дешевими фокусами. Ваші пригоди, успіхи й рекомендації свідчать на вашу користь. Якщо хто й зможе сконструювати таку машину, то це ви. І ось ви тут.

Усі дивилися на Гумбольдта. Дослідник похитав головою — спочатку повільно, а потім усе сильніше.

— Ні,— відповів він.— Так не можна.

— Чому?..

— Ні за яких умов не можна змінювати минуле. Це не просто небезпечно, це… божевілля.

— Прошу, поясніть.

— Бачу, ви не розумієте сутність часу,— Гумбольдт підвівся й почав міряти кроками кімнату. Він завжди так робив, коли потрібно було подумати.

— Для вас історія — це лінія, що тягнеться, немов мотузка, від початку часів і до кінця. Так? У вашому уявленні одна подія змінює іншу й так далі.

— Хіба це не відповідає фактам?

— Ні. Те, що ми називаємо історією, є наслідком більш-менш випадкових послідовностей. Іноді достатньо незначної зміни, щоб усе пішло зовсім інакше. Наприклад, якби при народженні Вільгельма не були використані акушерські щипці, його б не покалічили, і він, цілком можливо, виріс би егоцентричним тираном-завойовником, який втягнув би увесь світ у війну. Виключно випадково його скалічили при народженні, і саме тому він став такою людиною, яку ми знаємо. Людину створюють події. І ми багато чого просто не можемо передбачати,— Гумбольдт глибоко зітхнув.— Небезпека подорожі в часі полягає в тому, що ми не можемо оцінити, які події впливають на хід історії. Сама наша присутність може стати такою подією. Уявляєте, що якби ви повернулися в часи Давнього Риму й відкрили б людям таємницю пороху. Як би це змінило історію людства? Або уявіть собі, що ви вирушили в майбутнє й дізналися, що люди можуть пересуватися в просторі зі швидкістю змаху вій. Потрібно мати надзвичайну твердість характеру, щоб не скористатися з цього знання. Розумієте, технологія не має моралі, вона всього лише інструмент. Але ми відповідаємо за всі свої вчинки.

— Так, але…

— І останній приклад: ви повернулися назад у часі й зіштовхнулися зі своїм власним я. Той ви, що молодший, виявився так вражений зустріччю, що вискочив на вулицю, і його переїхала карета. І всього того, що ви б зробили, подорослішавши, більше не буде. Виник би причинний ланцюжок, що доходить до того самого часу, коли ви сіли в машину часу. І ваше існування виявилося б неможливим. Подібний парадокс міг би призвести до незворотних пошкоджень у часовому вимірі,— Гумбольдт провів рукою по мокрому від поту чолу.— Розумієте, пане Штангельмайєр, я людина невіруюча,