Скоропад - Роман Григорович Купчинський

і на диво — Усе минулося щасливо, А третя вже пішла як в дим. Четверта вже була вдорозі, На щастя станув на порозі Трапезник: — «Подано на стіл!» Тож ми «во тройці» закінчивши І душі наші підкріпивши, Пішли дать скріплення для тіл. В їдальні ждав на нас духовник, За душі замкові войовник. Дивлюся — це ж отець Ігнат, Душпастир нашої бригади, Що нас не раз під волос гладив За нашу слабість до дівчат! — «Гогогого! — сказав до мене — Таке було колись зелене, А нині вже дорослий муж!» — «Гого! — сказав і я до нього — Ви не змінилися нічого, Не старієтесь аніруш!» І ми чоломкнулися тричі, Хоч був зарослий на обличчі, І хоч цілунків не любив. Та спомин про минулі хвилі, Сумні й веселі, прикрі й милі, Тверду засаду перебив. Князь цілий час не обзивався, То вуса гладив, то всміхався, То блискав оком з-під повік. Нарешті каже: — «Це приємно, Що ви пізналися взаємно, Хоч і пройшов десятий рік, Як ми, скінчивши бій за волю. Розсіялись по ріднім полю, А дехто вже і в гріб зійшов. Та товариство не пропаще, Коли, як бачу, в нас жива ще Воєнна приязнь і любов. Тепер, пан-отче, помолімся І швидко за їду берімся. Здалека їхав, то й голоден, А говорити буде годен, Як трохи сили набере.» Отець Ігнат провів молитву І нас на кулінарну битву Достойно поблагословив. Ми змісця рушили в атаку (Тим разом радо і без ляку!) І кожний, що хотів, ловив. Була з Верешиці там рибка. Гуцульська бриндзя до ощипка, З Полісся вуджені в'юни. Сирки пікантні з Отинії. Англійські «джеми» з Коломиї І тернопільські кавуни. Смачна «ліберка» черновецька, І ковбаса копичинецька. Зі Сколя бойківські пстружки. А щоб соборність підкреслити І піднебіння вдоволити — Полтавські славні галушки. Князь їв скоромне, для принуки. Отець Ігнат пісне брав в руки, (Покуту може мав якраз!) А я, пропостивши немало, Їв, аж за вухами тріщало, Горнув з полумисків і з ваз. Та так вже є на світі цьому, В випадку доброму, чи злому, Все врешті має свій кінець. Також і голод мій скінчився, Я від тарілки відхилився І спорожнив свій поставець. Ми встали, знову помолились, і перейшли у кабінет. — «Тут — каже князь — вигідно буде. Не крутяться службові люди, То й не розноситься секрет.» От ми засіли, закурили, Про це і те поговорили, Князь потім трохи помовчав, А далі каже: — «Ну мій друже, Ми на вістки цікаві дуже, Розказуйте!» І я почав… … Що на Збручі будують луки На міст, що зветься мостом злуки При ньому сто пам'ятників Для тих міністрів, що в руїні Трималися партійних ліній І били ними ворогів. Є трохи з мостом тим турбацій, Сварок, протестів, провокацій, Та все ж будова йде як слід. І як впевняють оптимісти, Хоч в те не вірять реалісти, Готовий буде за сто літ. … Що наше міністерство моря