Скоропад - Роман Григорович Купчинський

І вже сміється, вже блищить. В князя на згадку Усусусів. Веселка виповзла з-під вусів І розпогодились чоло. — «Ви!? Зараз! Вже! «Накрила нічка», «Острога», «Човник» і «Збруч-річка»!.. Гей-гей! Гуло колись, гуло!.. Вітайте у моїх хоромах І будьте, як у себе вдома, Давайте руку на добро!» І так стиснув мене сердечно, Що я подумав: Небезпечно! Готово тріснути ребро… Обняття довго не тривало, А хоч боліло, любо стало, Що князь мене ще не забув. Привітний, людяний і милий, Негордий, незарозумілий, Такий, як в Легіоні був. — «Товаришу, евентуальне, Це з боку вашого похвально, Що ви мене в глухім куті Відвідали. Тут справді глухо. Тому новий язик і вухо Придасться в нашому гурті. Ходім у терем. Ви з дороги, То й обімліли руки-ноги. Там відпочинете, з'їсте, А й щось напитись не завадить, (На те підчаший нам порадить!), Тоді мені розповісте Про все, що варто розповісти… Чи ви не влізли в журналісти?! — «Ні, князю, я лиш писарчук!» — «То добре! Ті сварки газетні, Ті наклепи, хвальби і сплетні, Часопис випадає з рук. «Ходім!» І ми пішли в палату, Хтось може думає — багату, Де золото блищить з прикрас, Де гобеліни і дивани, Майсенські, севрські порцеляни І зруб японських, хінських ваз. В притворі — сутінь, меблі сірі, А на підлозі різні шкіри: Ведмеді, зубри, кабани, На стінах висять: стріли, луки, Шоломи, ратища, шаблюки, Щити, кольчуги, колчани. Нараз я в ході зупинився І на стінопис задивився… Над ватраном великий герб: Два бобри сперлися на лапки, Між ними три червоні цяпки, А надолині — меч і серп. — «Цікавить вас герб Скоропадів? Хоч я іти спочити радив, Та раз ви стали — поясню. Два бобри — згадка про Полісся, Куди мій предок перенісся, Програвши битву голосну, Що край Полтави прогриміла, Карла, Мазепу одоліла І визвала Петрову месть. Три пяпки — кров пролита нами У різних битвах з ворогами, За віру, націю і честь. Меч каже, чим ми воювали, А серп, як працю шанували І гречкосіяли весь час. Чи в Понтії, за Мітридата, Чи в Римі, за Нерона ката, Чи в княжій Русі, себто в нас. Це майже все. А докладніше Я розкажу колись пізніше І зраджу неодин секрет. Тепер ходім, бо час минає, А вам десь голод марша грає!» — І ввів мене у кабінет. У кабінеті, де ми сіли, Всі меблі чорні, стіни білі (Повага і свобідна мисль!) Портрет князя в стрілецькій шапці. В мундирі, на баскій арабці, Такий, як в війську був колись. Портрет робив мистець Януха, Маляр з професії і духа, В Стрільцях найкращий баталіст. Усе він виконав прекрасно, Особа вийшла чітко, ясно, Забув лиш дать коневі хвіст. В кімнаті по кутах — погруддя, Повагою пошану будять: Один з них — ніби римлянин, У тозі, голою рукою Тримає свинку під пахою, Як на торзі наш селянин. А другий — лицар у шоломі,