Скоропад - Роман Григорович Купчинський

Входіть на міст, коли це так!» Ланци грубезні задзвеніли, Тяжкі окови заскрипіли. На другім боці міст осів. Я змірив кладку щераз оком І вже тоді певнішим кроком Пішов і коника повів. Суворий муж у брамі станув. Поручного листа розглянув, (Дивився як сорока в кість!), Хитнув нарешті головою, моргнув і вусом і бровою: — «Входіть у замок, ви наш гість!»… Дав знак. Мов з-під землі з'явились Два джури замкові, вклонились І ждали мовчки на наказ. Обидва юні, гладколиці, Мов дві перебрані дівиці, Хоч вус їм сіявся якраз. — «Послухайте і збийте в тямку: Князівський гість прибув до замку!» — До джурів сторож теж сказав. «Один хай гостя запровадить, У всім поможе і порадить, Як замковий велить устав. А другий хай бере конину І передасть її в стаднину, Здорожена, там відпічне!» На тому вказівки скінчились, Два джури знову поклонились І в замок повели мене. Крізь коридору грубі мури, Крізь непривітні і понурі, Я на подвір'я увійшов, Дорожнім порохом покритий, Увесь цікавістю сповитий, Від чуба аж до підошов. В подвір'ї тихо, ніби сонно. Як хтось іде, то безгомонно, Як хтось говорить, то тихцем. А хтось той — все вусаті люди, Поставні і широкогруді, Старинні лицарі — живцем. До мене близько не підходять, Розмов зі мною не заводять, Ощадні, видно, на слова. А як котрий і навинеться, Кивне привітно, усміхнеться, Що рідко серед нас бува. Отак, стрічаючися з ними, Подвір'я з джурою пройшли ми, Минули клуні і стайні, А врешті на крилі палати Ввійшли в гостиннії кімнати, Одна припала там мені. І щойно тут мій милий джура, Правдива галицька натура, Пустив язик свій гопака: Які на замку цім звичаї, Хто розум і повагу має, А хто не варта й ходака. Що князь живе у целібаті, Що всі на замку нежонаті, Що тут жіноцтвом не пахтить. А як котрась і появиться, Байдуже — діва, молодиця, То вдень хіба і то на мить. Бувають деякі випадки, Та всі вони не варті згадки, Бо діються все осторонь. Про це князеві не говорять, Воно б нарушувало впоряд, А князь на нелад — як вогонь. Що князь встає о восьмій зрання І п'є з духовником снідання: Із малиновим соком чай. Та шістдесят разів до року Недостає в спіжарні соку, Тоді зміняється звичай. І замість соку із малини, Йде з закарпатської країни Хустянське, столове вино. А як духовник запевняє, Різниця в кількості буває, Та не псує смаку воно. То знов разів зо триста в році Недостає вина у бочці, Тоді підчаший Хризостом, Щоб недостачу цю закрити І піднебіння вдоволити, Дає на стіл з Ямайки ром. Зробив би кривду той велику, Хто думав би, що пиятику На замку князь собі завів. Поправді — в будень, чи у свято — Не доливають забагато, А переважно — півнапів. Що князь обідає о другій, А з ним службовці всі і