Вибрані поезії - Хорхе Луїс Борхес

Ти так хотів, щоб вмерли водночас, твоя душа велика й тіло. В іншу тінь увійти хотів, щоб страхом тишу чи болем не розбуркати невчас. Спокійно ти чекав останню мить, як кулі батько твій на полі бою. Війна не розпустила над тобою звитяжність: парка[46] перетяла нить. Ти помирав усміхнений, сліпий. Не сподівався в потойбіччі, схоже, нічого ти побачити, та, може, тінь твоя вздріла архетип, який грек вимріяв. Ключ від якої днини ховає мармур — тайна для людини. Докори сумління
Я скоїв найстрашніший гріх з усіх, що тільки може скоїти людина: не був щасливим. Забуття крижина хай десь мене за цей загубить гріх. Вогню, землі, повітрю та воді призначили мене батьки — для втіхи, та я не був щасливим, як на лихо, і зрадив їхні мрії золоті. Мій мозок прилюбивсь до інших справ, до вигадок мистецької уяви, і я сплітав химери для забави. І втратив мужність, що успадкував. Постійно, невідступно, щохвилини зі мною тінь нещасної людини. Зі збірки «Історія ночі»(1977)
Альгамбра[47]
Голос води утішний для того, кому набридли чорні піски, для простертої руки утішний мармур колони, утішні звивисті рівчаки, якими тече вода серед лимонних дерев, утішна мелодія заджаля,[48] утішна любов і утішна молитва, звернена до самотнього Бога, утішний жасмин. Марний ятаган супроти численних списів. марно бути кращим. Утішно відчувати й передчувати, сумний владарю, що лагідні твої слова — це прощання, що тобі не дадуть ключа, що хрест невірних перекреслить півмісяць, що надвечір'я, яке ти бачиш, — останнє. Музична скринька
Японська музика. Скупо з клепсидри падають краплі повільного меду чи невидного золота, що повторюють в часі дійство вічне та тлінне, загадкове й ясне. Мені лячно, що будь-яка з них може бути останньою. Це минуле, що повертається. З якого ж то храму, з якого саду на верховині, з якого вдивляння в не знаю яке море, з якої сором'язливої меланхолії, з якого забутого й віднайденого надвечір'я до мене линуть вони, їхнє давнє майбутнє? Я не взнаю цього. Байдуже. Я в цій музиці є й хочу бути. Я сходжу кров'ю. Книга
Вона всього лиш річ серед речей, але і зброя. В Англії скували її у тисяча шістсот четвертім році і зарядили мрією. У ній є звук і лють, є ніч і є багрянець. Я зважую її в руці. Хто скаже, що містить пекло: бородатих відьом (вони насправді парки), і кинджали (виконувачі всіх законів пітьми ), і вишукану атмосферу замку, що смерть твою побачить, й ніжну руку, яка моря залити кров'ю здатна, і шпагу, і далекий гомін