Вибрані поезії - Хорхе Луїс Борхес

і серед них — вогненний тигр Блейка; ще й інше буде золото потому, метал жагучий той, що ним був Зевс, кільце, що після дев'яти ночей дев'ять кілець[41] породжує, а ті знов дев'ять, і кінця немає цьому. Із плином літ покинули мене всі інші пречудові кольори, й сьогодні залишаються зі мною примарне світло, неминучий морок і золото первісне. О тигри, о заходи, о сіяння епічної поезії та міфу, о найдорожче золото — волосся твоє, якого прагнуть мої руки. Зі збірки «Незбагненна троянда»(1975)
Я
Ось череп, таємниче серце, карк, дороги крові — їх не бачать очі, і лабіринти сну, Протея ночі, а ще, звичайно, тельбухи й кістяк. І все це я. А ще невірогідне: я також пам'ять і про меч один, і про самотнє сонце призахідне, що перейшло у злато, морок, тлін. Я той, хто виглядає кораблі, я — старовинна книга чи картина, якій набриднув час, я — та людина, що заздрить всім, хто вже лежить в землі. Але найбільш вражає те, що в тиші слова складаю саме я у вірші. Космогонія
Ані пітьми, ні хаосу. Пітьмі потрібні очі, щоб у них завмерти, як тиші й звукам — вуха, як предмети свічаду, щоб у нім жили, німі. Ні простору, ні часу. Дивна річ, немає навіть божества якого, щоб вигадало тишу ще до того, як перша в часі нескінченна ніч спаде. Не встигла зрушення могутнє почати Гераклітова ріка, що плине із минулого в майбутнє, із забуття у забуття, стрімка. Та щось уже чекає благостині. Буть світовій історії. Віднині. Сон
Коли опівнічні годинники передвістять великодушний час, я помандрую далі, ніж веслярі Одіссея, у край сну, недосяжний для людської пам'яті. У тім глибиннім краю я знаходжу рештки того, що не в змозі збагнути: прості трави, дещо інших тварин, розмови з мерцями, обличчя, що насправді є масками, слова стародавніх мов, а часом неймовірний жах, який може вселити в нас день. Я зроблюся всіма чи ніким. Зроблюсь іншим, яким я мимоволі є, тим, хто дивиться той інший сон, моє неспання, оцінюючи його з покірливою усмішкою. Пантера
Пантері в клітці випало щоднини повторювати монотонну путь (хоч їй цього ніколи не збагнуть) сумної бранки, чорної перлини. Їх тисячі свій шлях верстають звичний туди й назад, але вона — одна, пантера ця, фатальна та сумна, що йде отак, її Ахілл одвічний вві сні побачив, що наснився греку. Вона не знала на своїм віку косулі щойно вбитої смаку, ані пишноту полонин далеку. Даремно світ різноманітний. В ньому роль кожен грає наперед