Київські контури. Вибрані вірші - Аттіла Могильний
«Київські контури. Вибрані вірші» Аттіли Могильного — це літературний скарб, який пропонує читачам відчути красу Києва через образи та поезію відомого українського поета. Ця збірка стає відображенням духу міста та почуттів, що переплітаються в його вуличних кутках.
У віршах Могильного Київ воскрешається з різних кутів спостереження, відчуттів та емоцій. Він відкриває перед читачами душу міста, його історію та неповторну атмосферу. Автор залишає свої сліди на вулицях та площах, сповнюючи їх магією слів.
«Київські контури» — це літературний шедевр, що дозволяє кожному зануритися в незвичайну атмосферу Києва, побачити місто очима поета та пережити разом з ним його відчуття. Вірші відображають красу душі міста, його відмінності та єдність.
Через сторінки «Київських контурів» читачі отримують можливість побачити Київ у новому світлі, відчути його пульс та відчуття. Твір дозволяє насолодитися віршами, які пронизані почуттями, враженнями та любов’ю до рідного міста.
Читайте «Київські контури. Вибрані вірші» на readbooks.com.ua, щоб насолодитися красою поезії Аттіли Могильного та відчути дух Києва через його віршовані образи. Твір дарує можливість зануритися в місто, яке зачаровує своєю унікальністю та незабутнім характером.
Київські контури. Вибрані вірші
Турмани над дахами
Save our soul
Ex, Вероніко, це аж сумно, і десь в душі пече один хапливий поцілунок і місяць за плечем. Ми, мабуть, щось недоказали… 138-й рушив. Мадонно приміських кварталів, молись за наші душі.
1980
МандриКрасно дзвонять срібні дзвони, темна ніч у мандри кличе, перестуки електричок повз освітлені перони. Теплий віє з півдня вітер. Як ще кинеш виклик долі? За мале руденьке поні я віддав би все на світі. Жевріє вугілля рудо, річка — наче сік з берези, і — тривожний подих чуда. Чорні шелюги воскресли. Наче ніж у білі груди, б’ють у воду срібні весла.
1980
ІмпровізаціяДавай гайнем до Дебрецена, у той шинок, що Ліст відвідав. Тобі полюбиться, напевно, ледь-сутінь краю Артеміди. Там босоркані престарезні в спекотний день біля церков розповідатимуть легенди про кров, грабунки і любов. Дивитиметься місяць сумно, і ніч колошкатиме мрії, немовби знов Аттила гуннів послав трусити Візантію. А в нас — дощі, тумани й осінь, ні віз, ні грошей, та — даремно! Давай забудемось на трохи, давай гайнем до Дебрецена.
1981
«Ех, осінь, дзвоники із жерсті…»Ех, осінь, дзвоники із жерсті — дощі пробуджують дахи, снують авто на перехрестях, а на подвір’ях двірники згортають в купи жовте листя і вже підносять сірники, а білий дим — як пісня. А ввечері, коли асфальт блищить, мов перлівниці скойки, в строкатій мішанині пальт, немов лелеки, парасольки завмерли на одній нозі, і мерехтять сумні вогні. Тролейбуси у рукавичках хапають пальцями дроти і за вікном тихенька мжичка, як срібна нитка, шелестить. В бляшані ринви вітер грає. О, як незвично, до одчаю, люблю тебе, маленький краю людей та голубів.
