Вибрані поезії - Хорхе Луїс Борхес

кроки його зіткали. Не спасуть страждання Ісуса та Сократа, ані той Сіддхартха[58] золотий, що, як герой, смерть у саду прийняв у час смеркання. І слів тобою мовлених тьма-тьменна й написаних — все тлін і все дарма, і в Долі співчуття до нас нема, і Божа ніч насправді нескінченна. Матерія твоя — час, що струмить. Ти в ньому — кожна одинока мить. Праведники
Людина, котра вирощує сад, як того хотів Вольтер. Людина, вдячна за те, що на землі існує музика. Людина, котра з радістю відкриває походження слова. Двоє службовців, які в кав'ярні на Півдні мовчки                                                                  грають у шахи. Гончар, який задумує колір і форму. Друкар, який вправно набирає цю сторінку,                            хоч вона йому, може, й не до вподоби. Жінка та чоловік, які читають                                        останній тривірш якоїсь поеми. Людина, котра пестить сплячу тварину. Людина, котра виправдовує або                          прагне виправдати зло, що їй вчинили. Людина, вдячна за те, що на землі був Стівенсон. Людина, котра воліє, щоб мали рацію інші. Ці люди, незнайомі між собою, рятують світ. Співучасник
Мене розпинають, і я мушу бути хрестом і цвяхами. Мені простягають келих, і я мушу бути цикутою. Мене ошукують, і я мушу бути брехнею. Мене спалюють, і я мушу бути пеклом. Я мушу втішатися й дякувати за кожну мить. Я живлюся всім, що тільки є. Я знаю справжню ціну Всесвіту,                                                   приниженню, радості. Байдуже, щастить мені чи не щастить. Я — поет. Шпигун
У видимому світлі битв інші віддають життя за вітчизну, і їх увічнює мармур. Я потай блукав містами, які ненавиджу. Я віддав їй інше. Я зрікся власної гордості, зраджував тих, хто вважав мене другом, купував зізнання, проклинав власну вітчизну. Я змиряюсь з безчестям. Зі збірки «Змовники»(1985)
Цезар
Ось все, що залишилось від людини. Це мертве тіло, цей нещасний тлін, що Цезарем недавно звався. Він не витримав страшної різанини. Ось та жорстока спинена машина, що дбала лиш про славу й майбуття і вірила: належить їй життя, вона творить історію повинна. Ось імператор, що від нагороди відмовився розважно — від вінка, вів кораблі успішно та війська, йому корились всі краї й народи. А ось той інший — згодом, з плином літ ще тінь його заступить цілий світ. Тріада

Полегкість, яку мав відчути Цезар того ранку у Фарсалі,[59] коли подумав: «Сьогодні битва».

Полегкість, яку мав відчути Карл Перший, коли побачив крізь шибку досвіт і подумав: «Сьогодні день ешафоту, мужності та сокири».

Полегкість, яку відчуємо ти і я в ту мить, що передує смерті, коли доля звільняє нас від сумної звички бути кимось і від тягаря Всесвіту.

Це ріки