Сонети. Світовий сонет - Дмитро Васильович Павличко

і шпагу невблаганну… Так, юний, я собі хваливсь безперестану, А роки йшли, й Париж я проміняв на Рим. О мрії! В світ я йшов, наповнений снагою, Щоб збагатитися старінням і нудьгою, В мандрівках втратити літа свої, мов сни. Буває з моряком: не золото в кисетці Привозить, а несе нещасні оселедці, Вертаючись, як я, додому з далини. 48 Щасливий, хто живе без маски й прикидання, Хто не приховує правдивих дум і мрій, Хто не зневолює свого пера, в німій Покорі творячи нудні й пусті писання. Чому ж моя душа не може без вагання Поскаржитись на жаль, на смуток ревний свій; Чому перо моє втрачає вольний стрій, Як тільки доторкнусь до власного страждання? Катують, б'ють мене — не маю сил на крик. Пощади не прошу, до муки ніби звик, Та ні, я крикнув би: «О, зжальтеся, катове!..» Найгірший той вогонь, що спалює думки, Зло найлютіше те, що в'їлося в кістки, Найбільший біль — це біль, котрий не має мови. 55 Природо-мачухо (ти — мачуха правдива, Бо щастя й мудрості мені лиш тінь дала), Чому в господарі мене не возвела, Що в нього розум свій і власні воля й нива?! Я бачу два шляхи — путі добра і зла. Праворуч я іду — дорога осяйлива, Та опиняюся, о матінко зрадлива, На лівому шляху, де все вкриває мла. За правду я борюсь, а що я з того маю? Здобутки всі мої — біль, глибина відчаю, Ненависна нудьга, набридливі жалі. Чи все, що я роблю, навік піде в нетяму? Намарно я живу? Печать чужого страму Палає на моїм похиленім чолі. Жерар де Нерваль
ПОЗОЛОЧЕНІ ВІРШІ Людино, думаєш — на світі ти одна Істота мисляча, так ніби в порожнечі Живеш, але життя являють різні речі; Метал — і в ньому спить любові таїна. Ти розум пошануй звіряти і древна, Глянь, кожен цвіт — душа, що квітне в безконеччі; Ти хочеш всесвіту збагнути глибонечі, Та до твоїх жадань байдужа далина. Ти бійся погляду стіни, сліпого муру; Матерія й глагол — то ж наче плоть і кров, Не зглибиш до кінця їх потайну натуру. Бог має інколи в єстві неяснім схов; Як під повіками народжене прозріння, Так виростає дух, закутий у каміння. Шарль Леконт де Ліль
ДО СУЧАСНИКІВ Ви підло живете, без почуття, без мрій, Безплідні, немічні, не палені журбою, Навіки