Сонце, молодість, салют - Світлана Бонд

Цього разу обернулися навіть хлопці й помітили селфі Інгрід з Вадимом.

- Коли ви так потоваришувати встигли? - не розуміла Альбіна. Фотографія з вожатим викликала в ній набагато більше цікавості, ніж попередні видовища.

- Так ти йому себе напівголу відправляла? - схопилася Злата. - Це ж стаття! Тобі немає вісімнадцяти! Що за розбещення малолітніх? Чи він не просив, ти сама?

- Може там і папка з дикпіками є? - сміявся Єгор, відкинувши голову назад.

- Для тебе вони важливіші, ніж жіночі груди? - підколола Альбіна.

- Так я не для себе питаю. Тобі ж самій цікаво, визнай це.

Більше фотографій з вожатим вони не знайшли, лише кілька зображень якогось хлопця без футболки, обличчя не видно, проте, одразу зрозуміло, що незнайомець молодший за Вадима.

- Та фотка була зроблена два місяці тому, - зауважила Варя. - Отже, ви знайомі до табору.

- Віддай телефон! - кричала Інгрід.

Панічно кліпаючи, вона сушила сльози, що все підступали й так просилися на волю. Але вона мусить триматися, нічого не відчувати та ні в якому разі не показувати, що такої ганьби їй відчувати ще не доводилося.

Коли її відпустили, вона змогла накинутися на Варю. Схопила її за волосся і потягнулася до телефону. Від різкого поштовху вони обидві влетіли в стіну, а смартфон упав на підлогу. Чохла на ньому не було, Інгрід насторожено застигла, боячись побачити екран.

- Задовбали кричати, - втомлено промовив Ярослав і підняв телефон. На дисплеї знову опинилася фотографія Інгрід, до того ж найвідвертіша. - Норм цицьки, - прокоментував він і віддав телефон. - Коротше, всім пофіг кому і що ти кидаєш. На ранок з'явиться новий прикол і всі забудуть. Давайте далі пити.

Ніхто не став сперечатися, сіли на свої місця і взяли стаканчики. Решту часу Інгрід сиділа як на пороховій бочці, не знаючи куди себе подіти. Встигла сотню разів пошкодувати, що погодилася сюди прийти, шкода, не можна відмотати час назад.

Коли останню випивку розлили по стаканчиках, почувся мрійливий голос Єгора:

- Косяк би. Шкода, тут не дістати.

- Наступного разу саджанці коноплі привезу, - жартував Ярик. - Буду потихеньку розводити, потім молодшим загонам продавати. Озолочуся.

- Непоганий стартап.

О другій ночі всі почали розходитися по кімнатах. Дівчата навіть спробували прибратися на столі й відчинили вікна, щоб уранці, коли вожаті зазирнуть у кімнату, не зомліли від запаху спирту. Пляшки сховали в пакет і запхали під ліжко, треба викинути, але не сьогодні.

Інгрід пішла однією з перших, у коридорі зіткнулася з Ярославом, який повертався з туалету. Скляні очі блищали, п'яна усмішка застигла на обличчі.

- Інгрід, - вив він. - Ти така хороша. Така добра. Ти на мене не злись, я ж не поганий.

Вона хотіла прослизнути повз і нарешті потрапити до кімнати, як він несподівано обійняв її. Вона спробувала вирватися, але Ярослав лише сильніше притискав її до себе, дихаючи перегаром, від якого можна було сп'яніти.

- Я зрозуміла, не поганий, - вона застигла, вирішивши перетерпіти ці обіймашки. - Не найгірший.

- А? - він відсторонився. - Не зрозумів.

- І добре.

Інгрід заскочила у свою кімнату і прикрила двері. Поки сусідки переодягалися, намагаючись не впасти через вертольоти, що літали перед очима, Інгрід сіла на ліжко і написала повідомлення.

"Усе закінчилося. Можеш не хвилюватися".