Сонце, молодість, салют - Світлана Бонд

- До речі, сам Рік підійшов би сюди більше, - зауважила Христина і, побачивши нерозуміння друзів, вирішила пояснити: - Якщо він свої біляві патли розпустить, то буде схожий на дівчину з оригіналу. Нумо дайте мені!

Христина звантажила фотографію в інтернеті, знайшла профіль Ріка в інстаграмі й почала нишпорити по постах, перебираючи обличчя. У цьому вона не майстер, але приліпити його голову до фотографії зможе. Рік прифотошопив негрів, а вона його...

Вийшло трохи криво, але сміялися вони добряче. Христина відправила фотографію в бесіду і почала чекати. Усі, як на зло, мовчали, а через кілька хвилин під останнім фото з'явилася реакція Галини Андріївни. Сердечко.

Їхня творчість їй сподобалася більше, ніж майстерність Ріка, і це порадувало.

У піднесеному настрої вони продовжили гру в карти, цього разу програв Діма, причому Валері, зазвичай виконувати його бажання небезпечно для життя, але відмовитися не можна.

- Лізеш у підковдру і так біжиш табором, - наказав Валера, чухаючи триденну щетину. - Коло зробиш і можеш повертатися.

- Далі його просто викинути, розумієш? - скривився Діма.

- Це старий комплект. Я куплю тобі новий, а зараз хочу видовищ.

Діма не став чинити опір. Поки він ліз у підковдру, друзі встигли вдосталь насміятися і записати кілька відео, особливо смішно стало, коли він у ній заплутався і ледь не впав. У підсумку вдалося стати рівно, а якщо розставити руки та ноги, виходив прямокутник...

У цей же момент хлопці з п'ятого загону, сидячи в кімнаті з ліхтариками, розповідали одне одному страшилки. Хлопчина Петро з кучерявим волоссям до плечей знав толк у цій справі. Своїми жахливими історіями він міг позбавити сну кожного.

- Його називали квадратною людиною, і щодня він витягував по одному хлопчикові.

- Хіба він уміє ворушитися? - запитував його друг, обмотавшись пледом до шиї.

- Звичайно, він як людина-ковдра, - пояснив той. - Бігає табором і шукає нову жертву. Це відбувається в один і той самий час. Вночі. Тому нам забороняють виходити звідси. Поки ми під ковдрою, він нас не бачить, але варто вийти на вулицю! І бах! - він плеснув у долоні.

Усі здригнулися. А потім думки розділилися.

- Маячня це все, - гмикали його друзі. - Минула страшилка була кращою.

- Вийдіть на вулицю і прислухайтеся! - Петро вскочив із ліжка. - Ходімо, я вам покажу.

Друзі неохоче пішли за ним. Вийшли з корпусу і вслухалися в тишу, яку розбавляло лише цвірінькання і комар, що переслідував їх від самої кімнати.

Хвилину вони роздивлялися темряву, коли наважилися зробити кілька кроків, з-за повороту вискочила ковдра, що за розповідями Петра була квадратною, але тут дещо втратила форму. Хоча зараз це не важливо, боялися вони все так само сильно.

- Ааааааааа!

Хлопці всі як один закричали, і Петро голосніше за всіх. Зі сльозами на очах вони тупцювали на місці й ніяк не могли втекти, ноги немов до землі приросли.

Людина-ковдра зупинилася за кілька метрів від них і приклала краєчок до місця, де має бути обличчя.

- Тс!

Хлопчаки зависли. Крик, що міг розбудити весь табір, нарешті стих, а ось страх нікуди не зник. Думали, якщо бути слухняними, можна вижити й спокійно піти. Раптом він забирає тільки балуваних?

Вони напружилися, коли людина-ковдра почала смикатися, ніби в неї біс вселився. Незабаром з'явилася голова Дмитра Олександровича і рука, якою він прибирав волосся з обличчя.

- Так це ви людина-ковдра?! - ошелешено видав Петро, поставивши руки в боки.

- Який ще... Я просто в карти програв! - дивувався вожатий. - А ви чому посеред ночі на вулиці вештаєтеся?

- Один-один, - опустив голову Петя. - Може, ми одне одного не бачили?

- А ти вмієш домовитися, - Діма обернувся на сміх і помітив за кутом друзів, які тільки-но підійшли й вочевидь не розуміли, в чому справа. - Ідіть спати. І я піду.

Хлопчики рушили назад у кімнату, не перестаючи обурюватися в бік Петра.

- Знову твої казки.

- Фантазер.