Сонце, молодість, салют - Світлана Бонд

- Так, - Христина різко обернулася. - Ми хочемо перевірити, чи зможу я тебе приворожити.

- На таке магія не здатна.

- Згодна, вона б мене помилувала, піклується.

- Ха-ха, - він закотив очі. - Передай своїм, що їхня черга драїти їдальню.

- Обов'язково.

В цей же момент четвертий загін стояв під корпусом і слухав настанови Діани Сергіївни.

- Самим нікуди не ходити, якщо захочете в туалет, кажіть. Або я, або Аліса Андріївна проведе. Тим, хто не танцює, можна сидіти поруч із нами на лавці, але самим гуляти вночі не можна.

Вона не стала згадувати випадок трирічної давнини, який вожаті переказували немов страшилку. Коли дівчинка з молодшого загону пішла до туалету, нікого не попередивши, а дорослий хлопець із першого загону, який, як потім з'ясувалося, мав проблеми з головою, почав чіплятися до шестирічної дитини, встиг затягнути до туалету, міг би зайти далеко, якби тоді не з'явився Рік. Від такого видовища він із його сталевою психікою відходив ще дуже довго.

Про покарання того хлопця вони чути не хотіли, а от психологам певний час доводилося працювати з дівчиною, щоб вона прийшла в норму. Слабо розуміла, що відбувається, але злякалася страшенно.

Табір ледь не закрили, тоді ж правила дещо змінилися, контроль посилився, особливо за молодшими. Навіть із дискотеки спати нікого не відпускали. Піти можна було тільки з вожатим і в разі екстреної ситуації.

Діана повела дітей на майданчик і вже вкотре перерахувала їх. На самоті слідкування вимагало більше уваги.

Аліса закінчила зі своїми обов'язками трохи пізніше, швидко переодяглася і вискочила з будиночка наздоганяти свій загін. Крокуючи на музику, яка ставала дедалі гучнішою, натрапила на Агату з Веронікою, що прогулювалися під ручку.

- Спідниця ще коротша, - Вероніка довше, ніж зазвичай, роздивлялася образ Аліси. - П'ятикласників ідеш спокушати? Вадима? Або Ріка?

- Думаєте, зможу? - усміхнулася Аліса. - Ну, дякую, що вірите в мене.

Агата скривилася, але хамити не стала, навіть коли мова зайшла про її хлопця. Думками була не тут і майже не вслухалася в знущання подруги, але смикнулася, коли з темряви виросла Христина, яку в чорному одязі вони не одразу побачили.

- Відьма! - вилаялася Агата.

- Ага, рот відкриєш - порчу наведу, - пошепки пригрозила вона.

Дивні звички Христини спрацьовували ідеально, двоє їхніх не найулюбленіших колег одразу ж зникли з поля зору. Жодного разу не перевірили правдивість чуток щодо магії Христини, але щоразу лякалися, тільки-но мова заходила про прокляття. Вона й рада, напружуватися не доводиться, щоб прогнати будь-кого.

Далі всі розійшлися по загонах, здебільшого дорослі танцювали не так часто, як діти, що приїжджали сюди тільки заради дискотек; їхнім основним обов'язком було спостерігати за кожним і час від часу перераховувати, щоб ніхто не втік. Усі, хто не бажав танцювати, могли проводити час на довгій лінії лавок, що були з двох боків площі.

Інгрід ненавиділа дискотеки, але й утекти не могла. Кімнати не зачинялися ні ззовні, ні зсередини, тож вожаті нікого не відпускали, а змушували дітей терпіти це все.

Вона недовго смикалася під музику з сусідками, яких ледве могла назвати "подругами", невдовзі сіла на лавку, поглядаючи на натовп здалеку. До неї долітали розмови трьох крадійок дзеркал, що сиділи на іншому кінці лавки. Вони не спромоглися понизити голос, через гучну музику далеко їх не почути.

- Бачили як Діма... тобто Дмитро Олександрович погарнішав? - Альбіна не зводила очей із їхнього вожатого. - Того року в нас не він був.

- Так підкоти до нього, - Злата з викликом підштовхувала її в плече.

- Робити мені більше нічого, - Альбіна витягнула перед собою ноги в туфлях на високих підборах.

- Слабо? - засміялася Варя.

- Себе будеш такими заявами змушувати, а мене не смій, - огризнулася вона, і випадково вловила погляд Інгрід. - Що вуха грієш?!

Інгрід зобразила незадоволену гримасу; від почутого хотілося два пальці до рота засунути й показати думку про їхні бесіди, натомість непричетно опустила очі й розмови продовжилися.

- Ой, дівчатка, ви бачили нового вожатого? - згадала Злата, розмахуючи біля обличчя долонями. - Як думаєте, я йому сподобалася? Він на мене на зарядці дивився.

- Ти прийшла в шкіряних шортах, - різко відповіла Альбіна. - Ще батіг принеси, стань на коліна, щоб утік до біса!

Вони засміялися, тільки Злата не щиро, щось образливе було в словах подруги.

- Взагалі-то вони підкреслюють ідеальну фігуру.

- Чию? Його? - усміхнулася Варя.

- Я чую у вашому голосі прихований аб'юз.

- Та він зовсім не прихований, - підтвердила Альбіна.

- Краще б ти його на танець покликала, - пропонувала Варя.

Їх наче вищі сили почули, бо наступна пісня була білим танцем, коли дівчата запрошують хлопців.

- Ні, це вже занадто, - Злата панічно мотала головою. - Не думаю, що їм можна танцювати з дітьми.