Сонце, молодість, салют - Світлана Бонд

Дівчата з першого загону збиралися на дискотеку, немов на бал. Годинами фарбувалися, ділилися косметикою і переміряли купу речей, гублячись у виборі.

Інгрід не сприймала ці танці серйозно, до того ж її затримали вожаті з приводу концерту. Вона повернулася в кімнату пізніше за всіх і одразу помітила загадкові переглядання двох сусідок-близнючок.

- Ви чого? - вона подивилася на свою тумбу і прозріла. - Де моє дзеркало?

Дівчата засміялися, але незабаром зізналися, що приходили Варя зі Златою і забрали чуже, обґрунтовуючи тим, що їм потрібніше. У таборі дзеркало і справді було рідкістю, вожатим у цьому плані пощастило більше. Хлопцям воно не треба, а ось дівчата зі старших загонів обурювалися, розуміючи, що камери на телефонах не дадуть змоги нафарбуватися належним чином.

Інгрід розгублено бігала очима по кімнаті. Не хотілося зайвий раз зв'язуватися з тими зміями, тільки нерви витріпають, але повернути річ вона зобов'язана. До того ж дзеркало не її, а однієї людини, якій тільки сьогодні вдалося добути його.

Зібравшись із думками, Інгрід постукала в сусідні двері й зайшла, радіючи, що її поселили не в цей гадючник.

Альбіна сиділа на ліжку з тим самим дзеркалом у широкій рамці й фарбувала вії. Варя, пританцьовуючи, вирівнювала волосся, а Злата приміряла сукню. Все це супроводжувалося брудними плітками та отруйним сміхом.

- Мені потрібне моє дзеркало, - рішуче зазначила Інгрід.

- А мені мільйон доларів і Тімоті Шаламе, - вишкірилася Злата.

- А ти йому потрібна?

- Фу, яка противна, - кривилася Варя. - Навіщо тобі дзеркало, ти все одно не фарбуєшся?

- А навіщо тобі голова?

Інгрід недоговорила, і так далеко зайшла. Хоча в школі зазвичай відмовчувалася, думаючи, що так отримає менше негативу. Авторитетні особистості, на кшталт її однокласниць, уміють усе зіпсувати.

Альбіна не відволікалася на їхні суперечки, але тихо посміювалася. Нафарбувавши вії, прибрала дзеркало і повернулася до сусідок:

- Комусь ще треба?

- Мені, наприклад, - нагадала Інгрід.

Дівчата дивилися на неї, як на божевільну, від чого виникало схоже відчуття. В школі Варя, з якою вони вчилися в одному класі, знущалася за будь-якої зручної нагоди, залучивши Злату - дівчину з паралельного класу, що так любила демонструвати свою владу, принижуючи інших.

- Ось, звісно, візьми, - Варя схопила дзеркало з ліжка подруги й недбало покрутила в руках. Дорогою зачепилася за тумбу та випадково випустила його з рук.

Реакція сповільнилася, за їхнім сміхом Інгрід не почула, як дзеркало з тріском приземлилося біля її ніг. Вона присіла, розгорнула його і помітила своє криве зображення в тріщинах, що були по всьому периметру.

- Ти так на колінах переді мною стоїш? - підмітила Злата. - Зворушливо.

Інгрід закипала від злості, хотілося накинутися на неї й почати видирати волосся, але вчасно пересилила себе. Штовхнула ногою дзеркало і вискочила з кімнати.

Ігноруючи розпитування своїх сусідок, залізла з головою під ковдру і беззвучно заридала. Тепер можна. Багато років тренувалася придушувати емоції й не спалахувати через дрібниці, а потім бачила, як однокласники намагаються довести її до сліз, зі шкіри лізуть, аби довести собі, що вони можуть зламати людину. Але Інгрід не доставить їм такого задоволення.

Настав час іти на дискотеку, вожаті збирали й перераховували дітей. Інгрід не планувала нікуди йти, сховалася, де її не повинні були помітити, особливо без світла, але коли Христина Вікторівна не дорахувалася одного підлітка, змушена була повернутися в корпус.

Діма повів інших на площу, а вона зазирнула в кімнату до зниклої. Увімкнула світло, присіла на сусіднє застелене ліжко і втупилася на горбик із ковдри, що ледь помітно здіймався при диханні.

- Що сталося? - поцікавилася вожата.

- Я розбила дзеркало, - пролунав голос з-під ковдри. - Єдине в загоні.

- В мене є дзеркало на пудрі, якщо тобі потрібно, можу віддати.

Показалася голова Інгрід:

- Дякую, мені вистачить камери на телефоні.

Христина розгледіла перед собою дівчину з рудим кучерявим волоссям, кирпатим носом і карими очима, що мружилися від світла.

- Є ще проблема, через яку ти не збираєшся нікуди йти?

Тут легше погодитися піти на страту, ніж розповісти довгу й неприємну правду. Інгрід злізла з ліжка, розгладила руками сукню ніжно-блакитного кольору і рішуче глянула на вожату.

- Можемо йти.

Дорогою розговорилися про порядки табору, Інгрід навіть почала посміхатися. Коли вона зникла в темряві серед закружених у танці тіл, Христина зупинилася, підозрюючи, що у цієї дівчини проблеми в колективі, але втручатися не поспішала. Досвід навчив, що іноді досить просто поспостерігати, а будь-які бесіди з надокучливими дітьми призведуть до того, що жертву звинуватять у зрадництві. Це все тільки погіршить.

- Ти в нас тепер замість психолога? - до неї ззаду підкрадався Рік. - Темну магію їй викладаєш?