Сонце, молодість, салют - Світлана Бонд

- Обмовилася, від коронавірусу, - виправила Галина Андріївна.

Своє особисте життя вона приховувала, лише її син Ярослав раз проговорився про батька, з яким вони не живуть разом. Тоді вожаті й зрозуміли, що їхня улюблена директорка все виставляє жартом, щоправда, не знали, з якого можна сміятися.

- І ще! - гучним голосом вона зупинила їхні веселощі. - Мого сина потрібно залучити в якийсь номер.

- Що він уміє робити? - запитала Христина.

- Нерви. Але ви можете запхати його в якийсь танець.

Розкидавши вказівки, Галина Андріївна нарешті пішла, а вожаті залишилися на репетицію.

Агаті, що працювала в шкільному танцювальному гуртку, додатково викладаючи хіп-хоп, і тут дісталася роль вчителя. Вона взяла Ріка за руку і почала пояснювати, що потрібно робити. Як обіймати партнера, тримати поставу, вальсувати.

Для решти це не було непосильним завданням, адже багато хто з них закінчив школу не так вже й давно і міг згадати свій випускний вальс. Найстарший серед присутніх - Михайло, йому тридцять два. Аліса виявилася наймолодшою і ще вчилася в університеті.

Перша репетиція тривала півгодини, для початку цього достатньо. А ось між собою їм не завадило б потренуватися, аби до завтрашнього дня відпрацювати головні рухи. Поки Агата давала настанови, до них підійшов чорний пухнастий кіт, на ім'я Сніжок. Тваринка кухарки щороку приїжджала сюди, а додому поверталася на пару кілограмів важчою. Зараз знову схудла, не порядок.

Найбільше за котом скучили саме хлопці.

- Іди сюди, - Діма присів і простягнув йому руку. - Кс-кс-кс.

Сніжок гордовито махнув головою і, задерши хвіст, попрямував у бік Ріка. Потерся об його ногу маківкою і почав голосно муркотіти, немов повз трактор проїжджає.

Рік спромігся присісти та почухати тварину за вушком.

- Вадим тобі котлету з вечері вкраде, - прошепотів він і підняв голову до Діми. - Від тебе до мене не тільки дівчата тікають, а й коти.

- Чуєш! - рявкнув Діма.

Несподівано для самого себе він кинувся в бік Ріка, встиг схопити його за грудки й відштовхнути. Той готовий був дати здачі, але їх одразу ж розняв Вадим. Зазвичай припиненням їхніх розробок займався Міша, але до цього моменту він уже пішов.

- Не тут! - підвищив голос Вадим.

- Гаразд-гаразд, - Рік нервово провів рукою по волоссю. - Спровокував, визнаю, - кинув він і взявши Агату під руку, пішов із площі.

Діма тицьнув йому вслід середній палець і зник в іншому напрямку.

Скоро настане час будити дітей, тому вожаті четвертого загону теж залишили головну площу. В Аліси, що приїжджала сюди лише вдруге, виникли свої запитання.

- Чому Діма так реагує на Ріка? На кожне його слово.

- Не подобаються вони одне одному, видно ж, - розвела руками Діана, крокуючи до їхнього будиночка. - А ти не знаєш... точно! Ти не знала, що Діма з Агатою раніше зустрічалися? - дивлячись, як округляються очі подруги, продовжила з іще більшою цікавістю: - Вони тоді ще самі дітьми були, років по шістнадцять, і щоліта приїжджали сюди. Востаннє там був Рік і... він випадково відбив Агату. Не знаю, чим їй Діма не догодив, раз вона кинула його і почала з Ріком зустрічатися.

- Ого, - видихнула Аліса. Ця інформація і справді пропливла повз неї. - І Діма її досі любить?

- Та там радше не любить Ріка, - Діана зупинилася біля їхніх дверей. - Навіть через це вони не перестали приїжджати сюди, мене це досі дивує.

***  

Шестеро вожатих сиділи на вечері за центральним столом, що вже давно закріпився за ними. Поки хлопці, зібравшись купкою, обговорювали якийсь фільм жахів, дівчата недовірливо поглядали на стіл колег, розташований найближче до дверей.

Агата в джинсовому комбінезоні з двома світлими косичками й каскадним чубчиком водила пальцем по руці Ріка, котрий сидів поруч і щось розповідав. Навпроти них Жанна Ігнатіївна у квадратних окулярах, своєю пишною ручкою тягнулася за черговим шматком хліба. І тільки Вероніка неохоче колупала виделкою в тарілці й кривилася.

- Ну, звісно, їй би омарів, - зауважила Діана. - Не для гречки мама ягідку ростила.

- Ти бачила ціни на гречку?! - обурилася Лариса.

Хоча теж сиділа з таким самим жахливим апетитом. Друзі помітили, як часто вона кидала погляди на чужий стіл, зокрема на колишнього чоловіка. У сорочці та модних джинсах, акуратно зачесаний, немов розлучення йому тільки на користь.

- А ти чого? - Аліса махнула головою на її недоторкану тарілку.

- Казали, на вихідних ми підемо на пляж. Мені б не завадило пару кілограмів скинути, - зізналася Лариса в причинах свого голодування.

- Нас усе одно розділять, - нагадала Діана. - Твого колишнього з нами не буде.

- Тоді гаразд, - вона взяла виделку в руки.

Їхній мирній трапезі завадило скиглення дівчини, що впадала в істерику за будь-якої зручної нагоди. Їй достатньо слово зайве почути, щоб почати показувати характер і своє небажання перебувати тут. Такі випадки були не рідкістю, коли батьки відправляли непристосовану дитину до табору, сподіваючись, що це допоможе їй стати самостійнішою; а вожатих переконували, що обурення дітей треба перетерпіти.