Сонце, молодість, салют - Світлана Бонд

Ранок почався трохи не за планом, замість зарядки дітям дозволили поспати на двадцять хвилин довше, а після сніданку відпочивальники вирушили на футбольне поле. Крім різних ігор із м'ячем діти могли лазити по деревах, на турніках, а також продовжити будівництво шалаша, який після дощів почав розвалюватися.

Особливу увагу реставрації будиночка приділив шостий загін, вони тягали гілки, а старші діти допомагали кріпити їх. Від втручань вожатих відмовилися відразу ж, ті не стали журитися, знайшли іншу розвагу. Діма дістав карти й заманив у гру друзів. Неподалік сиділа компанія Ріка і просто розмовляла.

По полю бігали діти та запускали повітряного змія. Дивлячись на них Діана знову згадала малюнок, якому не судилося втілитися в реальності. Її ідею нахабно вкрали. Діти сміялися, штовхалися, їм було весело, вона захотіла намалювати цей момент для себе. Бачити щастя інших надихало.

- Ви б хоч не при дітях гралися, - з порожнечі виросла Галина Андріївна і поставила руки в боки.

- Так це дітей, - Діма махнув перед нею віялом карт.

Директорка невдоволено фиркнула і рушила далі. Проходячи повз Ріка, відчула запах цигарок. Ніхто не помічав цього, у них немов імунітет виробився. Вона ж могла відчути людину, яка палила востаннє кілька днів тому, тричі змінила одяг і помила волосся.

Поки вона вичитувала вожатого за порушення, прямо за її спиною Валера з Дімою хапалися за горло, висунувши язик, і розігрували епілепсію. Цим і справді були схожі на Галинку.

Вона спинним мозком відчула, що творять двоє підлеглих і різко обернулася. Чоловіки перестали кривлятися тієї ж секунди; потирали шиї, дивилися хто куди, показуючи непричетність, але їй раптом стало не до того.

Почулися крики дітей, за ними гавкання псів і знову крики. Ще хвилину тому дівчата запускали повітряного змія, а зараз стояли, стиснувшись від шавок, що кидалися на них.

Вадим і Рік були ближчими, тому першими ринулися на допомогу, Діма схопив якусь палицю і рушив за ними.

Двоє дівчат із шостого загону зі сльозами поглядали на собак, які, побачивши різкі рухи, не змогли пройти повз. Третя дівчинка побігла в бік вожатих, тим самим ставши головною мішенню для розлючених дворняг. Вона не бачила перед собою нічого, просто бігла, а опинившись за кілька метрів від вожатих, спіткнулася і впала.

Вадим прикрив її собою, а Рік грюкнув у долоні, зробивши різкий випад у бік псів. Ті зупинилися.

До них прибіг Діма. Йому достатньо було помахати палицею, щоб тварини втратили інтерес.

- Нумо пішли звідси! - гаркнула Галина Андріївна, рішуче прямуючи до них.

Собаки гавкнули й, опустивши хвости, покірно пішли до доріжки, що вела в село.

- Жах, її навіть собаки слухаються, - Діма відкинув палицю.

Коли небезпека минула, дівчата залилися сльозами від пережитого, говорили, що встигли попрощатися з життям. Одна навіть прикрасила, що подумувала над заповітом.

Ту, що вирізнялася швидким бігом, відвели в медпункт. Втікаючи, вона впала на коліна й обдерла шкіру, варто було б обробити рани. А ті двоє, забувши про повітряного змія, вирушили будувати шалаш.

Лариса з невеликим запізненням прийшла на спортивний майданчик, стежила за своїм загоном, сидячи на лавці. Іноді ловила на собі недовірливі погляди колег, потім до неї присів Діма. Він ні словом не обмовився про її примирення з колишнім, може, й не знав зовсім. Приховувати сенсу не було, Лариса сама порушила цю тему.

- Тобі вже розповіли?

- Про що? - Діма спостерігав за грою підлітків у вибивного.

- Про мене. Я помирилася з колишнім і таке інше...

Вожатий глянув на неї та скривився.

- Чесно, взагалі пофіг. Робіть, що хочете.

- Серйозно? - вона недовірливо схрестила руки. - Ти не будеш казати, що я зрадник і звинувачувати у всіх бідах?

- А я з Агатою помирився, - несподівано зізнався він. - І що тепер? Усім начхати, Ларисо. Погано, що своїми одкровеннями ти нас підставила. Але я якось переживу це.

Лариса стиснула губу, не очікувала, що решта так спокійно поставиться до того возз'єднання. Вже давно слід було розповісти, а не ховатися по кутках.

Вони помирилися ще на день народження Діми, коли вона відійшла вмитися. Випадково зустрілися, розговорилися, тоді Лариса прибігла сама не своя. Сказала, що погано стало, але так добре їй ще ніколи не було. Після того випадку вони часто збігали разом, зустрічалися за будь-якої нагоди. Навіть коли хлопчика побігли шукати. Дізнавшись, що він знайшовся, вирішили трохи відстати й загубитися самим. Стояли за деревом і цілувалися, як школярі.

Коли правда розкрилася, її світ знову набув втрачених барв. Вона чула крики дітей і вказівки дівчат про те, як будувати шалаш. Неподалік її загін стрибав на скакалці та грав із м'ячем у "шанс". Більшість дітлахів із першого загону сиділи на лавках і розмовляли.

Інгрід стояла з телефоном і посміювалася з мемів, які накидав її інтернет-друг ще вночі. З приходом Альбіни, за якою розносився шлейф квіткових парфумів, довелося відволіктися.

- Пацани нас уночі на річку кличуть. Втечемо?