Сонце, молодість, салют - Світлана Бонд

- Я зроблю вигляд, ніби цих двох років не було, - сказав Міша. - Як і раніше, ми просто колеги. А тепер іди геть.

Христина піднялася, ноги підкошувалися, за пеленою сліз вона насилу бачила куди йде, куди біжить. Доріжка перед очима розпливалася, фарби змішалися в одну суцільну пляму. До табору залишалося хвилин десять, у легенях закінчувалося повітря, біг сповільнився. Щоки щипали від туші й сліз, що почали засихати.

Втративши одразу двох близьких людей, Христині вже вкотре прийшло усвідомлення власної нікчемності. Ця ситуація нагадала хто вона і ким завжди була. Ніким.

Христина зупинилася та уперлася долонями в коліна. Дихання все частішало, вона глянула на свої роздерті зап'ястя, що були в червоних кривих лініях від нігтів. Біль допоміг лише на якийсь час, їй потрібно більше. Вона підняла голову до неба і закричала. Нікого немає в районі кілометра, ніхто її не почує, отже можна не стримуватися.

Вона продовжувала кричати, надриваючи голос, знову сльози, соплі, тремтіння в тілі. Ось так людина, яка, здавалося б, має все для щасливого життя, згорала від власних думок і ненависті, що супроводжувала її з самого дитинства. Нікуди від неї не подітися, вона може залягти на дно, не з'являтися роками, лише зрідка даючи про себе знати, але варто подивитися на своє життя збоку, як усе повернеться знову.

Христина не думала, що в її власному раю стане настільки жахливо. А від себе не сховатися. Вона кричала до хрипу, випускала всю злість із голосом, якого більше не лишилося, і відчувала умиротворення.

Вдосталь накричавшись, рушила далі. Зараз вона вмиється, нанесе бойовий макіяж і знову постане перед усіма як сильна, але не найкраща особистість.

Христина повернулася до курилки, сіла біля залізної огорожі й поглянула у віддзеркаленні телефона на своє обличчя, що було в чорних цятках від косметики. Ефектно, хоч на фото "страждальниця року". Вона опустила голову на коліна, рука впала і почала нишпорити позаду біля каміння, на якому тримався цей самий паркан. У шпарині знайшла напівпорожню пачку цигарок, там же й запальничка. Тільки одна людина може ховати тут своє куриво. І варто було їй підкурити, як ця людина з'явилася.

- Гей! - наїхав Рік.

Коли Христина байдуже підняла очі, він явно вражений її сльозами, раптом передумав.

- Ну, кури.

Рік сів поруч і взяв простягнуту йому пачку.

- Я так розумію, з Мішею ви вже поговорили.

- Ви на хріна йому розповіли?! - вона закашляла. Відчуття, ніби кіт в роті насрав.

- Я про це взагалі не знав, В'ячеслав першим базікати почав, уже десь підслухав. Це Жанна вирішила боротися за справедливість, розтріпала всім, - він вимальовував візерунки димучою цигаркою. - Я, звісно, Мішаню поважаю більше, ніж тебе, але це ваша особиста справа, ви самі розберетеся.

- А В'ячеслав звідки дізнався?

- Може хтось із ваших розповів, - Рік помітив, як темніє обличчя Христини. - Жартую.

- Ти не жартуєш, - розуміла вона.

- Хіба це має значення? Ні. А ось вчинок твій - лайно, погодься. Сама винна, вони ж не померли, ти втратила їх через власну дурість. Тоді якого біса ти скиглиш? Змирися і забий. Зілля якесь звари від депресій і випий.

- Отруту? - Христина засміялася, видихаючи носом дим.

- Ну, якщо допоможе, - усміхнувся Рік і загасив цигарку. - В житті не повірю, що в тебе все так погано.

- Це вже мої заморочки.

Христина піднялася слідом, схлипнула крізь сміх, а Рік несподівано обійняв її. Був жилеткою, в яку можна поплакатися; першим показав, що це можливо, а тепер вона й справді реве і не може заспокоїтися.

- Ти тільки тушшю мені футболку не вимаж, - попросив Рік. - А то моя не зрозуміє.

Це викликало в Христини ще більше сміху.

На диво спілкування з Ріком подіяло на неї позитивно, не було блювотних позивів і бажання закочувати очі на кожну його репліку.

Христина встигла збігати в душ, змити залишки косметики та повернутися в кімнату.

Коли переодяглася, у двері постукали. Діана заскочила в будиночок і розслаблено видихнула, побачивши подругу на місці.

- Ти де була? - допитувалася вона. - Я тебе шукала, телефон не береш.

- Ми поговорили з Мішею, - Христина поправляла наволочку на подушці. - Постараємося працювати як колеги, думаю, у нас вийде.

Діана підійшла й обійняла її. Христина відповіла на жест, більше нічого не відчуваючи. Її попустило.

- Живемо далі? - сподівалася Діана. - У їдальні такі смачні круасани з яблуком. Ходімо?

Очі Христини загорілися.

- Із цього треба було починати!

Вони вискочили з будиночка й одразу побігли на кухню. Запах свіжої випічки заполонив зал, усе це готувалося на вечерю, але вожаті можуть перекусити раніше. Схопили по круасану й кинулися бігти, наче з місця злочину.

- Боже, це краще, ніж мати двох кавалерів, - Христина вчепилася зубами в хрустку випічку. Тісто кришилося по дорозі.