Історія повертається. Світ після 11 вересня і відродження Заходу - Йошка Фішер

«У світі після „холодної війни“ прапори важать, як і інші символи культурної ідентифікації, з хрестами, півмісяцями і навіть головні убори включно, бо важить культура, а більшість людей ставить культурну ідентифікацію понад усе. Люди відкривають нові, але найчастіше старі символи ідентифікації, й виходять на вулиці під новими, але часто старими прапорами, що призводить до воєн з новими, проте часто-густо зі старими ворогами. У романі Майкла Дібдіна „Мертва лагуна“ автор вкладає у вуста венеційського націоналіста-демагога похмурий і водночас характерний для нашого часу погляд на світ: „Нема справжніх друзів без справжніх ворогів. Якщо ми не ненавидимо того, ким ми не є, ми не можемо любити того, ким ми є. Це старі істини, які ми з болем наново відкриваємо по століттю сентиментальних теревенів. Ті, хто заперечує ці істини, заперечує свою сім'ю, свою спадщину, своє право з народження, самих себе! І таким людям це просто так не подаруєш“. Сумну правдивість цих старих істин не заперечить ані вчений, ані політик. Для людей, які шукають своє коріння, важливі вороги, і найбільш потенційно небезпечна ворожнеча завжди виникає вздовж „ліній зламу“ між основними світовими цивілізаціями». Samuel Р. Huntington: Kampf der Kulturen. Die Neugestaltung der Weltpolitik im 21. Jahrhundert, Munchen/ Wien 1996, S. 18.

E. Ґані Ґоссі виводить ісламський фундаменталізм од суміші ендогенних і екзогенних чинників. До ендогенних чинників, з одного боку, він зараховує «тоталітарні зазіхання» ісламу, під якими розуміє «всеосяжний спосіб життя». По-друге, йдеться про «внутрішнє закостеніння» ісламу, яке вже не припускає тлумачення мовленого слова Божого через пророка, щойно воно оформилося, й скніє у догматичній непорушності. Таким чином, екзогенні чинники, що впливають на ісламські суспільства, неминуче зумовлюють і величезний струс, і конфлікт цінностей. Ґоссі визначає шість зовнішніх чинників: спроба секуляризації, колоніалізм, лібералізація і секуляризація, соціалізм і соціальна реформа, націоналізм і демократичний парламентаризм, політичні й економічні невдачі. Всі ці чинники сприймаються як конфлікт цінностей, який зумовив у ісламському суспільстві «дезінтеграцію, неоднорідність і дуалістичний розвиток соціального та економічного характеру. Тим-то „реісламізм“ постав як реакція на проникнення екзогенних цінностей, з метою доскочити однорідності та інтеграції економіки і суспільства шляхом усунення цих цінностей». Der islamische Fundamentalismus in der Gegenwart, in: Fundamentalismus in der modernen Welt, hrsg. von Thomas Meyer, Frankfurt / M. 1989, S. 83 ff., hier S. 85-90.

Yehuda Bauer: Der dritte Totalitarismus, в: DIE ZEIT, Nr. 32, 31.7.2003, S. 7. «Панування над світом, радикальна утопія, руйнування держави і права, абсолютна віра — це загальні складові тоталітаризму — і, врешті-решт, масові вбивства, яких радикальні ісламісти досі тільки прагнули, подекуди таки траплялися. [...] Всі три ідеології відвернулися від євреїв, яких вони сприймали як зразкових представників і символів ворожого, ліберального, індивідуалістичного, внутрішньо суперечливого світу. [...] Обидва тоталітарні режими [Гітлер і Сталін] вважали євреїв авангардом сучасності і таємними реальними володарями західного світу. Ці дурні вигадки зазвичай поділяють і радикальні ісламісти».

Цікавий у цьому контексті історико-ідеологічний зв'язок між політичним фундаменталізмом Ісламської партії Джамаат-і-Ісламі Хінд в Індії та європейським фашизмом і нацизмом, на який накидає оком Клаус Фоль: «1941 року Саїд Абуль Ала Маудуді заснував „Джамаат-і-Ісламі“ (Ісламська партія), яка була відновлена після розділу півострова в квітні 1948 року. На думку Маудуді, незалежним можна вважати хіба що самого Бога. Ісламська держава не може і не має бути демократичною, адже іслам не приймає вчення про народний суверенітет. Маудуді ввів терміни „теодемократія“ і „божественне демократичне правування“. [...] „Ісламська держава схожа, якщо дивитися збоку, на держави фашистські та комуністичні [...] Поза сумнівами, ісламська держава — держава тоталітарна, і об'єднує всі сфери життя. Але цей тоталітаризм і ця універсальність спирається на універсальний божественний закон, що його має дотримуватись і перетворювати в дійсність ісламський правитель“. [А. А. Маудуді] Маудуді, як і інші індійські фундаменталісти, в тому числі й індуси, був одним із прихильників Адольфа Гітлера». Fundamentalistische Tendenzen unter Hindus und Moslems in Indien, in: Fundamentalismus in der Modernen Welt, hrsg. von Thomas Meyer, S. 15 5 ff., тут S. 164 f.

«„Чи пророк Мухаммед, по вашому, визнав би справедливим, якби хтось в'їхав на вантажівці з вибухівкою у якусь будівлю і висадив у повітря все, що було в ній?“ — питання прокурора США у федеральному суді під час розгляду справи чотирьох вояків бен Ладена, визнаних винними в тому, що вони підірвали в 1998 році два американських посольства в Африці. — „Якщо ви вивчатимете життя пророка Мухаммада — нехай благословить його Аллах і дарує йому спасіння — ви зустрічатимете добрих людей. Він ніколи б не пристав на смерть людей невинних. Ні за яку ціну“. Відповідь мусульманського імама Сірадша Ваххадша з Брукліна (Нью-Йорк)» Peter L. Bergen: Heiliger Krieg Inc. Osama bin Ladens Terrornetz, Berlin 2001, S. 117.

«Бен Ладен посилається здебільшого на єгипетського письменника Саїда Кутба, члена політичної ісламської організації „Брати мусульмани“, страченого 1966 року за звинуваченням у спробі державного перевороту. Кутб змішує ісламську вченість з вельми поверховим знанням історії та мислення Заходу [...] Три основні теми виникають у творах Кутба. По-перше, він стверджував, що світ варварства, розпусти і невіри хворий (стан, який він описав як „джахілію“ (جاهلية  „jahiliyya“), — релігійний термін, який означає добу безвір'я перед одкровеннями, що припали на долю пророка Мухаммеда). За Кутбом, люди могли вибирати тільки між ісламом і „джахілією“. По-друге, він попереджав, що люди, в тому числі й мусульмани, більше навертатимуться в „джахілію“ і схилятимуться до її матеріальних вигод, аніж приставатимуть на його образ ісламу, тим-то „джахілія“ може взяти гору над ісламом. По-третє, в тому, що Кутб розумів як боротьбу між Богом і сатаною, нема жодного життєздатного третього шляху. Тим-то всі мусульмани — як він їх визначав — повинні збройно долучатися до цієї боротьби. Кожен мусульманин, який відкидає