Історія повертається. Світ після 11 вересня і відродження Заходу - Йошка Фішер

des Realen, Wien 2004, S. 23: «Успіх стрічки „Матриця“ братів Вачовські довів цю логіку до краю. Фізична реальність, у якій ми живемо, — річ віртуальна, створена й керована велетенським мегакомп'ютером, з яким усі ми пов'язані; коли герой (його грає Кіану Рівз) втручається в „реальну дійсність“, він опиняється посеред пустельного краєвиду, повного спалених руїн, — на них перетворила Чикаго глобальна війна. Ватажок повстанців Морфеус звертається до нього з іронічним привітанням: „Ласкаво просимо в пустелю реального“. Чи не те саме, бува, сталося 11 вересня у Нью-Йорку?»(обратно) 3

Thomas Mann: Meine Zeit (1950), in: Його ж.: Essays Bd. 6, Frankfurt/М. 1997, S. 176.

(обратно) 4

Timothy Garton Ash: Amerikas Entscheidung. Beginnt jetzt das 21. Jahrhundert?, in: SZ, 14.9.2001, S. 17.

(обратно) 5

Там само.

(обратно) 6

«Слідом за трагічною добою 1914-року до наслідків Другої світової війни років із двадцять п'ять-тридцять тривало вкрай високе економічне зростання і соціальна перебудова, які, вочевидь, змінили людське суспільство значно фундаментальніше, ніж будь-який інший відтинок часу такої ж тривалості. Цей період у ретроспективі можна розглядати як своєрідну золоту добу, і мало не одразу, щойно на початку сімдесятих років він добіг кінця, його так, власне, і сприймали. В останній частині століття відтак почалася нова доба занепаду, непевності й кризи, а для більшої частини світу, як-от для африканських країн, країн колишнього Совєтського Союзу та колишньої соціалістичної частини Європи, насправді зайшла доба катастрофи [...] З перспективи дев'яностих років здавалося, що коротке XX століття торує шлях від однієї кризи, викликаної короткою золотою епохою, до іншої, з видом на невідоме й сумнівне, але не конче апокаліптичне майбутнє». Eric Hobsbawm: Das Zeitalter der Extreme. Weltgeschichte des 20. Jahrhunderts, München / Wien 1995, S. 20.

(обратно) 7

«У середині XX століття Артур Кьостлер написав роман про совєтський режим і його показові процеси, що його він назвав „Опівдневе сонце“. Ця назва — моя метафора всього XX століття, не лише совєтського режиму. Але в цьому столітті водночас багато де з'явилось і „Яскраве сонце опівночі“. Атож, як ми дивимося на це таке неоднозначне століття, то наша точка зору значною мірою залежить од часу і місця». Immanuel Wallerstein: Absturz oder Sinkflug des Adlers? Der Niedergang der amerikanischen Macht, Hamburg 2004, S. 35.

(обратно) 8

«XX століття почалося 1914 року, щойно вибухнула Перша світова. Цьому передували півтора десятки років, що правили за продовження Belle fipoque, такий собі танок à la Шніцлер, де у штраусівських вальсах кружляли панство та буржуазія в імперії Габсбурґів, у кайзерівській Німеччині і в Англії під зверхністю Едуарда. Перша світова раптом розчинила пекло. Світ накриває хвиля насильства і руйнації небаченого досі масштабу. Всі оптимістичні уявлення про дійсність, ідею прогресу, всі цінності й принципи було одним духом поставлено під сумнів. Сьогодні нам ясно, що ця реальність тяжіла на цілому столітті, аж до етнічних чисток у Сребрениці і незбагненному, але водночас такому реальному геноциді у Руанді, внаслідок якого загинуло пів-мільйона людей». Daniel Bell: Aufstieg and Fall der Ideologien, in: SZ, 16. /17.1.1999, S. III.

(обратно) 9

«Сполученим Штатам та іншим ліберальним демократіям доведеться подивитися в очі тому факту, що після колапсу комуністичної системи світ, у якому вони живуть, дедалі менше залишається колишнім світом геополітики і що правила і методи історичного світу не пристають до життя у світі постісторичному. Держави останнього перейматимуться здебільшого питаннями економічними — наприклад, заохоченням конкурентоспроможності та новаторства, управлінням внутрішніми і зовнішніми дефіцитами, підтримкою повної зайнятості, спільним розв'язанням серйозних екологічних проблем та ін. [...] Постісторичний світ — це світ, у якому прагнення до комфортного самозбереження взяло гору над бажанням ризикувати життям у битві за престиж і в якому боротьба за панування поступилася місцем загальному, раціональному визнанню». Francis Fukuyama: Das Ende der Geschichte, München 1992, S. 379 f.

(обратно) 10

Кенічі Омае влучно змалював настрій того часу, зазначивши, зокрема, що національна держава гратиме порівняно з силами світової економіки лише другорядну роль: «Дещо дивне — і для багатьох вельми тривожне — сталося на шляху до „нового світового порядку“ колишнього президента Буша: старий світ стискається. Це видно насамперед із того, що, тільки-но скінчилася холодна війна, стара система союзів і противенств між промислово розвиненими країнами розтрощилася до цурки. Менш ясно, однак, але ще важливіше те, що тріщить по всіх швах сама сучасна національна держава — цей артефакт XVIII і XIX столітть. [...] Так воно вже є, що національні держави грають у світовій економіці лише другорядну роль». Kenichi Ohmae: Der neue Weltmarkt. Das Ende des Nationalstaates und der Aufstieg der regionalen Wirtschaftszonen, Hamburg 1996, S. 20 u. 26. Такі погляди побутували у західній спільноті у 90-і роки.

(обратно) 11

«Вся справа в економіці, бовдуре!» (англ.). Автором цієї фрази вважають політтехнолога, а згодом політичного коментатора Джеймса Карвіла, що відповідав за стратегію виборчої кампанії Клінтона. Розказували, що Карвіл повісив у виборчому штабі Клінтона картки з трьома ключовими фразами, що їх мали пам'ятати співробітники штабу.

(обратно) 12

Така різка зміна ставлення США до ролі держави у світлі подій 11 вересня дуже ясно звучить у виступі президента Джорджа Буша на тему становища в країні (State of the Union Adress), що його він зробив перед обома палатами Конгресу 29 січня 2002 року: «Але після того, як Америка