Історія повертається. Світ після 11 вересня і відродження Заходу - Йошка Фішер

об'єднати в одну спільну державу всі землі, на яких живуть або коли-небудь жили серби. Ідею об'єднання всіх сербів в одній державі було сформульовано на початку XIX століття, після багатьох століть життя без власної держави як програму національної інтеграції та створення національної держави у максимальних межах. Це явище початку дев'ятнадцятого століття було поширене серед європейських країн, які пережили національне пробудження під час та після французької революції і Наполеонівських воєн.

У нинішньому вигляді ідея і сам термін вперше з'явились на початку 80-х рр. XX сторіччя, були розроблені Сербською народною радикальною партією (майбутньою Сербською радикальною партією) й представлені її ватажком Воїславом Шешелем. Його кум, колишній письменник, крайньо націоналістичний політик Вук Драшкович, виголосив гасло, що «Сербія простягається настільки, наскільки далеко є могили сербських воїнів». Суть ідеї полягає в тому, що Велика Сербія повинна мати панівне становище на Балканах за розміром території і включати просербськи налаштовані народності, тобто по суті являти собою націоналістичну державу, що заперечує присутність інших етнічних груп у будь-якому обсязі.

Ідеї Великої Сербії широко використовувала белградська і місцева влада для мотивації сербських солдатів воювати в Боснії і Герцеговині.

(обратно) 48

George Soros: Der Globalisierungsreport. Weltwirt-schaft auf dem Prüfstand, Berlin 2002, S. 27.

(обратно) 49

«Сьогодні ми є очевидцями унікальної і надзвичайної миті. Криза в Перській затоці, а була вона вкрай серйозна, також являла собою рідкісну нагоду підійти до історичної епохи співпраці. З цих тяжких часів може вирости наша п'ята ціль — новий світовий порядок: нова епоха — обтяжена загрозою тероризму, сильніша у своєму прагненні до справедливості та впевнена у пошуках тривалого миру. Епоха, в якій країни світу, Сходу і Заходу, Півночі і Півдня процвітають і можуть жити в гармонії [...] Сьогодні щосили прагне народитися новий світ, світ, який істотно відрізняється від тих, які ми знали досі. Світ, у якому правила джунглів заступає верховенство закону. Світ, у якому країни визнають спільну відповідальність за мир і справедливість. Світ, де сильні поважають права слабших». President George Bush: Adress before a Joint Session of the Congress on the Persian Gulf Crisis and the Federal Budget Deficit, September 11, 1990, на сайті: http://bit.lv/fischer-uk-03.

(обратно) 50

Jurgen Habermas: Die neue Unübersichtlichkeit, Frankfurt / M. 1985.

(обратно) 51

Тут Фішер вживає термін, який означає (буквально) «війна за відокремлення», чи то війна сепаратистська, і вживається щодо війни за незалежність у США. У вітчизняній історіографії вона здебільшого зветься Громадянською.

(обратно) 52

Cooper: The Breaking of Nations, S. 16.

(обратно) 53

Там само, S. 22.

(обратно) 54

Там само, S. 16.

(обратно) 55

Автор помиляється: напад на парламент, про який ідеться далі, стався не 2002, а 2001 року.

(обратно) 56

«Хай американська кампанія проти тероризму і переважає в заголовках, одначе точиться ще одна битва з такими ж вагомими довгостроковими наслідками: боротьба за контроль над джерелами енергії між двома найбільшими експортерами нафти у світі, Саудівською Аравією та Росією. Цей бій матиме принципові наслідки для світової економіки, для безпеки енергопостачання США, ролі Росії в світі, значення Саудівської Аравії у майбутньому і впливу ОПЕК». Edward L. Morse u. James Richard: The Battle for Energy Dominance, in: Foreign Affairs 81, Nr. 2, Marz / April 2002, S. 16.

(обратно) 57

«Східноазіатська геополітична сцена зараз характеризується метастабільними владними стосунками. Метастабільність означає стан зовнішньої міцності, але з відносно малою гнучкістю, у цьому відношенні це радше міцність металу, ніж сталі. [...] Сьогоднішній Далекий Схід переживає надзвичайний економічний динамізм, що супроводжується щораз більшою політичною невизначеністю. Азіатське економічне зростання, фактично, може навіть сприяти цій невизначеності, тому що процвітання затемнює політично вразливі місця регіону, навіть якщо воно посилює національні амбіції і розширює суспільні сподівання. [...] Менш ніж чотири десятиліття тому Східна Азія (в тому числі Японія) нараховувала лишень 4 відсотки в загальному ВНП світу, тоді як Північна Америка була попереду з близько 35-40 відсотками; на середину 90-х років два регіони були приблизно рівними (десь близько 25 відсотків). Більше того, темп росту Азії історично безпрецедентний. Економісти зазначають, що на стартову стадію індустріалізації Великої Британії пішло понад п'ятдесят років, а Америки — дещо менше п'ятдесяти для подвоєння відповідного випуску продукції на особу, в той час як Китай і Північна Корея досягли того ж приросту приблизно за десять років. Вірогідно, що коли не трапиться якогось великого регіонального розколу, то за чверть століття Азія випередить Північну Америку і Європу в сукупному ВНП». Бжезінський 3. Велика шахівниця. Пер. О. Фешовець. Івано-Франківськ, Лілея-НВ. С. 152-53 і далі.

(обратно) 58

David Haie und Lyric Hughes Haie: China Takes Off, in: Foreign Affairs 82, Nr. 6, November / Dezember 2003, S. 36H.

(обратно) 59

«Зростання ВВП [2002] збільшилося від 8,0 до 7,3% (2001). Хоча Китай з ВВП на душу населення всього 890 доларів США (2001) належить до бідних розвиткових країн, однак він укупі з Південною Кореєю, Тайванем, Гонконгом і Сінгапуром входить до одного з регіонів з найстрімкішими темпами зростання у світі». Fischer Weltalmanach 2004, Frankfurt/Μ. 2003, S. 1167.