💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Наука, Освіта » Iсторичнi есе. Том 1 - Іван Лисяк-Рудницький

Iсторичнi есе. Том 1 - Іван Лисяк-Рудницький

Читаємо онлайн Iсторичнi есе. Том 1 - Іван Лисяк-Рудницький
пише, що прапором козацького полку був старий прапор гетьмана Дорошенка, який зберігся у скарбниці Константинопольського патріархату. Правда це чи не правда сказати важко. Водночас — трохи нелогічно — той самий козацький підрозділ розглядається як органічна частина Польщі: “Ми кість від кості давніх козаків, вихованих у стременах для служби королеві й Речі Посполитій”. Проте Польща Чайковського була не етнічною Польщею, а радше багатонаціональною конфедерацією: “Державні мужі Корони забули про дрібне питання етнографії — існування чотирнадцятимільйонного руського народу; переступивши через р. Прут, війна неминуче зіткнеться з русинами, і вона може просуватися лише в напрямку Києва та Вільна, а не Варшави та Кракова”. Існує досить багато свідчень на користь того, що Чайковський добачав свою власну майбутню роль як козацького гетьмана у відновленій Гетьманщині під сюзеренітетом султана або польського короля.

Польські історики назагал оцінювали Плани Чайковського як химеру, якусь дивну особисту фантазію. Я жодною мірою не вважаю його діяльність зразком “Realpolitik”, але ті плани, можливо, мали більше підстав, аніж хотіли б визнати попередні дослідники. Не забуваймо, перш за все, що Кримська війна була єдиним випадком між наполеонівською добою і першою світовою війною, коли Росія опинилася в Європі перед військовим викликом найбільших європейських держав — Великобританії і Франції, — які воювали на боці Туреччини, і що вона завершилася поразкою Росії. Кримська війна також виявила внутрішню слабкість і загнивання системи Миколи I та спричинилася до глибокої внутрішньої кризи в Росії. Радянські марксистьскі історики говорять навіть, дещо перебільшуючи, про першу революційну ситуацію, що виникла після Кримської війни. Чи існувала в українському суспільстві база для руху такого типу, як уявляв собі Чайковський? Що такий рух був можливий, свідчить епізод, відомий в історії під назвою “Київська козаччина”. В 1855 році, перед закінченням Кримської війни, почався стихійний масовий рух селян Київської губернії і сусідніх областей Правобережної України, де близько 500 сіл відмовилися працювати на дідичів і організувалися за традиційним козацьким зразком. Це сталося через певне непорозуміння. Царський маніфест, що закликав утворювати ополчення для боротьби проти чужоземного ворога, селяни помилково зрозуміли, як заклик до відновлення козацьких вольностей. Рух пізніше був придушений військовою силою. Проте, цей епізод показує, що в тогочасному українському суспільстві існували деякі елементи, цілком незалежні від Чайковського, серед яких така ідея могла знайти прихильність.

Але концепції Чайковського були притаманні дві істотні вади. Насамперед, весь його світогляд має виразно архаїчний характер. Життя Чайковського охопило більшу частину XIX ст., але його погляди належали XVII–XVIII ст. Із його праць важко було б здогадатися, що він був сучасником середньовікторіанської доби та промислової революції, таких мислителів, як Дарвін, Джон Стюарт Мілль, Маркс чи таких політиків як Пальмерстон, Бісмарк і Кавур. Тому, між іншим, він почувався як удома в Туреччині, оскільки турецьке суспільство було архаїчним і все ще базувалося на відносинах особистої відданості, а не на новітньому інституційному порядку. Пов’язання сучасного політичного руху з давнішною традицією мало свої переваги, і козацька традиція зберігалася в українському суспільстві аж до 1917 року. Проте цю традиційну ідею треба було перекласти мовою нової доби, чого Чайковський не був здатний зробити. Друга, не менш важлива вада — це принципова неможливість погодити між собою український і польський боки його лояльності. Якби на Україні раптом і вибухнуло народне повстання, то воно, дуже ймовірно, було б спрямоване проти місцевої польської шляхти. Проте, щоб підняти український народ на боротьбу за відновлення Польщі, навіть пообіцявши, що ця Польща стане федеративною, не могло бути й мови. Отже, трагедія Чайковського полягала в тому, що він намагався з’єднати в своїй душі дві лояльності, які насправді не сполучалися.

Чайковський написав дві книжки спогадів: одну про своє життя (написана після повернення до Росії, польський оригінал її пропав, зберігся лише російський переклад, опублікований між 1895 і 1904 роками в журналі “Русская старина”); другу — про Кримську війну, її видано 1962 року в Польщі під назвою “Мої спогади про війну 1854 року” (“Moje wspomnienia о wojnie 1854 roku”). Читаючи цю другу книжку, я був дуже вражений уривком, у якому Чайковський твердить, що отримав таємні послання з України від імені підпільної організації під назвою “Комітет України і Бесарабії”. В них містилося прохання до Османської Порти взяти Україну і Бесарабію під свій протекторат і відновити автономну козацьку державу в кордонах, прийнятих Петром Дорошенком, зі статусом, подібним до того, що мали Волощина та Молдавія, які в той час залишалися автономними князівствами під зверхністю Порти. Чайковський твердить, що цей меморандум був написаний російською мовою і що він зробив велику помилку, відіславши копії, які його жінка переклала французькою, до Парижа князеві Чарторийському. Там вони потрапили до рук провідників польської еміграції і викликали серед них тривогу, давши переконливий доказ того, що Чайковський є небезпечною людиною, яка прагне стати новим Богданом Хмельницьким.

Найвидатнішим винятком у загальному спротиві, на який наражався Чайковський у польському суспільстві, був великий поет Адам Міцкевич, його товариш іще з Парижа. Міцкевич навіть приїжджав до Туреччини, щоб підтримати діяльність Чайковського, але став жертвою епідемії холери і помер у його таборі{72}. Крім того, що смерть Міцкевича була великою втратою для польської літератури, вона також стала ударом особисто для Чайковського, якому престиж і авторитет поета надав би величезну підтримку.

Що особливо мене захопило, то це твердження Чайковського, нібито в середині XIX століття існувала в Україні таємна організація з сепаратистською політичною програмою. Це дуже дивно, оскільки назагал український рух у XIX ст. був не сепаратистським, а автономістським, тобто спрямованим на культурне самовираження або федералізацію Російської імперії. Цілком можливо, що меморандум сфабрикував сам Чайковський тому, що висловлені в ньому ідеї підозріло схожі на його власні. Я не мав змоги пошукати цей документ у Польській бібліотеці в Парижі, де зберігається частина архіву Чайковського, чи в Бібліотеці Чарторийського в Кракові. Проте я знайшов інше свідчення, яке було опубліковане вже давно, але не привернуло належної уваги. В 1918 році, під час німецької окупації Криму, філолог на ім’я Євген Рудницький (він не має ніякого відношення до автора цієї статті) зустрічався із сином Чайковського (від його французької жінки) Адамом. Той свого часу поїхав до Туреччини, служив у Чайковського, а потім повернувся з батьком до Росії і став генералом на російській службі. Наприкінці життя, під час громадянської війни та революції, Адам Чайковський зустрів у Криму Євгена Рудницького і вручив йому деякі папери, що залишилися від батька. Вони були опубліковані 1924 р. у відомій серії

Відгуки про книгу Iсторичнi есе. Том 1 - Іван Лисяк-Рудницький (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: