Таємна історія Радянського Союзу - Павло Правій

Не в танках питання. Розгром Західного фронту був неминучим. Бо надпотужну 10-у армію начальник Генерального штабу Жуков із санкції Сталіна і Тимошенка загнав у оточення, у Білостокський виступ, повернутий «горлечком» на Схід. От німці зметикували й перерізали єдину комунікаційну артерію – дорогу Білосток-Слонім, яка проходила через те «горлечко». Тепер увага! Саме 25 червня, коли Сталін викликав Жукова «на килим», замкнувся Білостокський «котел» і Західний фронт практично впав. Сталіну доповіли: катастрофа в Білорусії і катастрофа в Україні, де Жуков третій день палить армади танків, а успіху так і не досяг. І от тоді у Сталіна справді стався шок. Зазирнемо в журнал відвідувань. Кількість входжень до сталінського кабінету (враховуючи повторні) така:

22 червня – 29;

23 червня – 21;

24 червня – 20;

25 червня – 29;

26 червня – 28;

27 червня – 30;

28 червня – 21.

Що це означає? Мабуть те, що жодної паніки у Сталіна не було й після першого шоку 22 червня протягом наступних двох днів все було більш-менш спокійно, очікували, що оперативно-стратегічні плани спрацюють, полководницький «геній» радянських генералів і маршалів дасть плоди, а шалена перевага у кількості і якості військової техніки та озброєнь зламає Вермахту хребет. І лише 25 червня стало зрозуміло, що замість очікуваної блискучої перемоги насувається катастрофа. Тому потік відвідувачів в цей день такий, як у «чорне» 22 липня, і у наступні дні теж.

Так от: Сталін викликав Жукова зовсім не для того, щоб той своїм «генієм» допоміг відстояти Мінськ. Сталін викликав Жукова на розстріл. І не лише його. Присутність Ватутіна при Жукові та Тимошенкові теж негарний знак. Однак, очевидно в результаті тих «розборів польотів» із висновками було вирішено почекати до тих пір, поки остаточно з’ясуються результати «прикордонних битв», а також доля Мінська та Києва.

Павлова теж би викликали. І теж не на чай з заварними тістечками. Але там саме точилися жорстокі бої і якби навіть з генералом був стабільний зв’язок, висмикувати його з того пекла було не можна. Чому Жуков «забув», коли отримав телефонний дзвінок від Сталіна і про перший візит до нього вдень 26 червня? Та тому, що саме 25 червня 3-я та 10-а армії отримали наказ на відхід і про катастрофу ще ніхто серйозно не замислювався. Усе сприймалося як «тимчасові труднощі» – стандартний в СРСР вислів. А відтак причиною виклику було щось інше.

Далі настало 26 червня і особливо 27, катастрофа вималювалася, а Жукову дуже не хотілося брати за неї відповідальність на себе як на начальника Генштабу. Тому й брехав, мовляв, що я міг зробити за ті кілька годин після того, як прибув «пізно увечері» до Москви. Спочатку в кабінеті Сталіна штани довелося просиджувати аж до десятої вечора, потім поки до робочого місця доїхав, поки оцінив оперативну інформацію – було пізно й навіть Мінськ рятувати. Після 28 червня настала розв’язка. Одночасно із двох фронтів – Західного та Південно-Західного прийшли страшні підсумки командування Павлова та Жукова відповідно.

Західний фронт практично розвалився. 28 червня німці захопили Мінськ. Танки Гота та Гудеріана рвуться на Смоленськ та Київ. Колосальний Південно-Західний фронт німцям перемолоти було складніше. Але й він стрімко конав. Не витримавши страшного сорому від небаченого погрому, 28 червня застрелився член військової ради фронту Микола Вашугін, а наступного дня німецькі підрозділи зайняли Броди та Буськ. Найбільша в історії людства танкова битва завершилася. І ось тут на Сталіна накотилася депресія. Ось тут він упав духом. 29 червня він нікого не приймає. Лише заїхав з кількома членами Політбюро в Наркомат оборони. Вислухавши невтішні новини, він вийшов і мовив: «Ленін залишив нас пролетарську радянську державу, а ми, його спадкоємці, її просрали» [135].

Після цього вождь сів у машину, поїхав на дачу, де й зачинився від усього світу. Фразу цю, крім Мікояна, підтверджують і Молотов, і Хрущов. Причому не лише Мікоян щиро дивувався: «Ми були вражені виступом Сталіна. Виходить, що все безповоротно ми втратили? Вважали, що це він сказав у стані афекту…» [136]. Ой, лукавив Анастас Іванович. Все вони чудово розуміли. Тільки вголос не казали. Повторюю – перемогти у Другій світовій, воюючи на два фронти, Гітлер не міг. Він навіть СРСР цілком захопити не сподівався. Він чомусь вважав, що коли захопить Москву та вийде на Волгу, війна одразу скінчиться.

У нас кажуть про таких «дурень думкою багатіє». Відповідно, Сталін, кажучи «просрали» мав на увазі щось інше. Що? 29 червня стало зрозуміло, що жодного переможного наступу на Європу не буде. Натомість буде затяжна важка війна на виснаження. Фактично сам на сам з Німеччиною та її союзниками. Бо тепер уже Британія та США були зацікавлені в тому, аби два соціалістичних хижаки намертво вчепилися один одному в горлянки. Чим більше вони спливатимуть кров’ю, тим більше гарантій у Черчилля, що висадки Вермахту на Островах не буде, і тим більше часу буде на відновлення боєздатності армії.

Таким чином Сталін цілком розумів, що його плани переможного вступу у Другу світову війну зі «звільненням поневоленого пролетаріату» Фінляндії, Швеції, Норвегії, Данії, Бельгії, Нідерландів, Австрії, Болгарії, Греції, Туреччини, Ірану, Кувейту, Греції, Франції, Швейцарії пішли прахом.

Що жодного поділу Британської імперії та колоній інших європейських держав не буде. Що уся багаторічна підготовка – псу під хвіст. Що більше такого сприятливого збігу обставин не буде ніколи. До речі, про те, чого не писав про себе розумний, мудрий, професійний, хоробрий геній Георгій Жуков. Він багато бруду вилив на командармів, комкорів, офіцерів Генштабу та навіть на Сталіна і членів Політбюро. Усі вони були розгублені, дурні та непрофесійні. У ніч нападу на СРСР спали без задніх ніг. Один лише Жуков… І якби не він…

Милуємося спогадами того ж таки Мікояна: «29 червня ввечері у Сталіна в Кремлі зібралися Молотов, Маленков, я і Берія. Докладних відомостей про становище в Білорусії тоді ще не надійшло. Відомо було тільки, що зв’язку з військами Білоруського фронту немає. Сталін зателефонував в Наркомат оборони до Тимошенка. Але той нічого путнього про становище на Західному напрямку сказати не зміг. Стривожений