Усі гетьмани України - Олександр Петрович Реєнт
Похід розпочався в кінці січня 1674 року. Правобережні козацькі полки майже не чинили опору: здалися гарнізони Канева, Черкас, Корсуня, Богуслава, Лисинки, Мошен та інших міст. Вони присягнули Російській державі. Не вдалася лише спроба заволодіти Чигирином, де були зосереджені значні військові сили гетьмана Петра Дорошенка. Майже всі його полки перейшли на бік Івана Самойловича й склали присягу. Петро Дорошенко не здався і присягати відмовився. Тоді ж Михайло Ханенко дав згоду зректися гетьманства й віддати булаву. До середини березня 1674 року похід закінчився, полки стрільців і лівобережних козаків повернулися до Переяслава на лівий берег Дніпра. Туди ж на раду були запрошені представники старшини і козаків полків Правобережної України для обрання гетьмана замість Михайла Ханенка і Петра Дорошенка.
Виборча рада відбулася 17 березня 1674 року на головній площі Переяслава. На ній були присутні чотири задніпровські старшини та полковники сімох правобережних полків.
На запрошення воєводи Григорія Ромодановського і гетьмана Івана Самойловича на Переяславську раду з’явився гетьман Михайло Ханенко і перед нею поклав клейноди — булаву і бунчук, надані йому королем Речі Посполитої. Воєвода оголосив царський указ про вибори нового гетьмана над правобережними полками. У виборах взяла участь лише старшина цих семи полків.
Учасники ради одностайно підтримали пропозицію генерального обозного й звернулися до Івана Самойловича, щоб той став гетьманом і на Правобережній Україні. Вони мотивували це тим, що населення там через правління багатьох гетьманів зубожіло, а край за Дніпром став ареною міжусобної кривавої боротьби, ворожих нашесть з Криму, Туреччини й Польщі. Спочатку Самойлович відмовлявся від гетьманства, але його взяли старшини і полковники під руки й поставили на лаву, накрили бунчуком і дали в руки булаву, що колись належала Михайлові Ханенку. Так Іван Самойлович став гетьманом Лівобережної і Правобережної України, які об’єднувалися під його владою в один державний союз.
На Переяславській раді були зачитані й схвалені статті, складені в Москві. Вони визначали державний статус Правобережної України, яка відтоді оголошувалась підвладною Російській державі. Остання зобов’язувалась захищати населення краю від іноземних завойовників. Реєстр правобережного козацького війська повинен був мати 20 тисяч козаків. Населення мусило за рахунок податків утримувати це військо й виконувати повинності на користь держави і власників маєтків. Козаки зберігали свої давні привілеї. Генеральні старшини, полковники, сотники та інші «чиновні люди» Війська Запорозького з правого берега Дніпра присягали й підписували ці статті.
Після Переяславської ради з’явився Іван Мазепа — посланець гетьмана Петра Дорошенка з листом, у якому Дорошенко виявляв готовність вести переговори з воєводою і гетьманом про перехід на царську службу за умови, що козацтву не будуть порушені стародавні права і вольності. Недовіряючи царським милостям, Петро Дорошенко ще два роки не зрікався гетьманства й перебував у своїй резиденції — Чигирині.
Григорій Ромодановський і гетьман Іван Самойлович готували сили для нового походу на Правобережжя, щоб примусити Дорошенка до покори.
Переяславська рада і об’єднання Правобережної України з Лівобережною під управлінням гетьмана Івана Самойловича, проголошення протекторату і заступництва Російської держави спричинилися до того, що на Правобережжя вторглися війська Речі Посполитої. Польське військо захопило Вінницю, чимало міст і сіл Забужжя і Подністров’я. Про ці події гетьман Іван Самойлович повідомив у Москву, звідки надійшов царський указ вимагати від польського командування виведення війська з території, оголошеної підвладною Російській державі.
Услід за польськими військами на Правобережжя посунули турецькі й татарські орди. В Ладижині турки взяли в облогу охотницький полк на чолі з полковником Андрієм Мурашком, якого відрядив туди гетьман Іван Самойлович. Козаки героїчно стояли супроти значних ворожих сил, якими командував сам візир. Але не витримали й здалися: турки скарали Мурашка на смерть, а козаків забрали в полон і відправили на галери. Турецькі завойовники зруйнували міста–фортеці Тульчин, Умань, Тростянець, Бершадь та інші. Правобережна Україна підпливала козацькою кров’ю. Гетьман Петро Дорошенко не зміг ні зупинити вороже нашестя, ні захистити правобережне населення від наруги лютих ворогів.
У липні 1674 року російські стрільці під командуванням воєводи князя Ромодановського перейшли на правий бік Дніпра з наміром примусити Петра Дорошенка здатися. 23 липня російське та козацьке війська взяли в облогу Чигирин. Безрезультатно облога тривала до 10 серпня. Почувши про наближення татарської орди на чолі з кримським ханом, воєвода і гетьман припинили облогу і відвели свої війська до Черкас, а звідти на Лівобережжя. Услід за ними відступали тисячі міщан і селян, рятуючись від ворожого нашестя.
Спустошивши, пограбувавши й заливши кров’ю Правобережну Україну, турецькі орди повернулися за Дністер. Вони залишили напризволяще свого колишнього союзника гетьмана Петра Дорошенка, від якого відцуралися його полковники й козаки, а також і все населення, яке продовжувало переходити на лівий берег Дніпра й шукало притулку в полках гетьмана Івана Самойловича. В цих умовах становище і гетьмана Петра Дорошенка стало безнадійним. Восени 1675 року він звернувся до кошового отамана Запорозької Січі Івана Сірка з обіцянкою, що складе своє гетьманство перед січовим товариством і перед ним присягне. Гетьман Іван Самойлович, який не вірив у щирість Петра Дорошенка, домагався, щоб Петро Дорошенко зрікся гетьманства і залишив Правобережжя назавжди. Його підтримував Ромодановський, який посилав гінців у Чигирин і вимагав від Дорошенка приїхати на Лівобережжя, присягнути і передати гетьманство Івану Самойловичу.
Зрештою з Москви надійшов указ воєводі князю Григорію Ромодановському і гетьману Івану Самойловичу з своїми військами перейти Дніпро, щоб силою зброї примусити Петра Дорошенка зректися гетьманства. 15 серпня 1676 року п’ятнадцять тисяч ратних людей під командуванням воєводи Григорія Косагова і козацьке військо на чолі з генеральним бунчужним Леонтієм Полуботком наблизилися до Дніпра неподалік міста Крилова. Крім того, гетьман надіслав листа в Запорозьку Січ кошовому отаману Івану Сірку з вимогою пристати до його війська. Однак Сірко відмовився і переконував гетьмана не втручатися в справи Правобережжя. Про це Самойлович повідомив Малоросійський приказ.
Російське і козацьке війська переправилися через Дніпро, зайняли міста Черкаси, Жаботин, Суботів, Медведівку, а згодом підійшли до Чигирина. Воєвода Григорій Косагов і генеральний бунчужний Леонтій Полуботок, які командували передовим військом, звернулися до Дорошенка з пропозицією припинити опір
