Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес - Джеремі Макбрайд
«Ньюз Ферлаґз ҐмбХ і Ко КҐпроти Австрії» (News Verlags GmbH and Co KG v Austria), 31457/96,11 січня 2000 року.
58. Суд визнає можливість наявності вагомих причин для заборони публікації фотографій підозрюваного, що залежить від характеру розглядуваного правопорушення та конкретних обставин справи... Втім Віденський апеляційний суд ніяких таких причин не представив.
59. Справді, ... судові заборони жодним чином не обмежували права компанії-заявниці публікувати коментарі щодо кримінального провадження в справі Б. Однак вони обмежували компанію-заявницю у виборі форми її репортажів, тимчасом як інші засоби масової інформації, безперечно, могли й далі вільно публікувати фото Б. упродовж всього процесу проти нього. Зважаючи на ці обставини і на висновок національних судів про те, що втручанням у права Б. були не самі зображення, які використовувала компанія-заявниця, а їхнє поєднання з текстом, Суд доходить висновку, що абсолютна заборона на публікацію зображення Б. вийшла за межі того, що було необхідно для захисту Б. проти дифамації чи проти порушення принципу презумпції невинуватості. Отже, між приписами, у тому вигляді, як їх сформулював Віденський апеляційний суд, і поставленими законним цілями не було обґрунтованої пропорційності.
60. З цих міркувань випливає, що втручання в право компанії-заявниці на свободу висловлення поглядів не було «необхідним у демократичному суспільстві».
«Домбровський проти Польщі» (Dąbrowski v Poland), 18235/02, 19 грудня 2006 року.
33. ... Заявник у трьох статтях повідомляв про кримінальний процес над місцевим політиком та ухвалене на його завершення рішення Острудського (Ostróda) районного суду. Суд вважає, що і зміст, і тон статті в цілому були досить виваженими.
34. Суд також погоджується з тим, що деякі з тверджень заявника були оцінними судженнями з питання, що становило суспільний інтерес, і, можна сказати, не були позбавлені якихось фактичних підстав. Більше того, твердження заявника не були провокаційними нападками на політичного діяча. Так само не можна сказати, що мета оспорюваних тверджень полягала в тому, щоб образити або принизити піддану критиці особу.
35. ... суди держави... знехтували той факт, що заявник був як журналіст зобов’язаний передавати інформацію та ідеї щодо політичних питань та інших, що становлять суспільний інтерес, і, роблячи це, мати змогу вдаватися до певного перебільшення. І ще Суд відзначає, що ні суди першої інстанції, ні апеляційної не звернули уваги на той факт, що пан Любачевський (Lubaczewski) мав би, будучи політиком, проявити більше терпимості до критики. Отже, Суд робить висновок, що причини, наведені судами держави, не можна вважати такими, що мають значення для справи, ні достатніми для виправдання оспорюваного втручання.
36. ... Хоч штраф, накладений на заявника, був відносно невеликим (штраф у розмірі PLN 1000 та судові витрати PLN 300, тобто близько EUR 330), а провадження проти нього — умовно припинене, та національні суди, втім, установили, що заявник скоїв кримінальний злочин — дифамацію. Внаслідок цього відомості про заявника були внесені до реєстру судимостей. Окрім того, будь-коли протягом випробувального терміну суд міг відновити провадження з підстав настання тієї чи тієї обставини, визначеної законом...
37. Окрім того, хоч стягнення і не заважало заявникові самовиражатися, його засудження діяло як своєрідна цензура, що навряд чи заохочувало його до подібної критики в майбутньому. Такий обвинувальний вирок здатен стримувати журналістів від участі в публічному обговоренні питань, що зачіпають життя суспільства. А ще він, імовірно, заважатиме пресі виконувати її завдання постачальника інформації і громадського контролера...
З огляду на викладені вище міркування, засудження заявника було непропорційним поставленій меті, зокрема, якщо зважати на зацікавленість демократичного суспільства у забезпеченні й збереженні свободи преси.
«Дюпюї й інші проти Франції» (Dupuis and Others v France), 1914/02, 7 червня 2007 року.
44. ... З урахуванням того, що стоїть на кону в кримінальному процесі як з погляду здійснення правосуддя, так і права підслідних на презумпцію невинуватості, забезпечення особливих гарантій таємниці судового слідства є виправданим. Однак, зважаючи на обставини цієї справи, Суд вважає, що на час публікації книги, яка була предметом судового провадження, у січні 1996 року, окрім того, що так звану справу про «Єлисейські підслуховування» дуже широко висвітлювали засоби масової інформації, громадськості вже було відомо, що Ж. М. є підслідним у справі, пов’язаній з розпочатим ще три роки перед тим досудовим розслідуванням, унаслідок якого 9 листопада 2005 року, тобто трохи більше як за дев’ять років і дев’ять місяців після публікації книги, його зрештою засудили й позбавили волі з відстрочкою виконання. Крім того, уряд не довів, як, з огляду на обставини справи, розкриття конфіденційної інформації могло негативно вплинути на право Ж. М. на презумпцію невинуватості або на його засудження і вирок майже через десять років після цієї публікації. Власне кажучи, після публікації оспорюваної книги, ще поки тривало розслідування, Ж. М. регулярно коментував справу в численних статтях у пресі. За таких обставин, вимога захисту інформації, з огляду на її конфіденційний характер, не була найголовнішою.
45. У зв’язку з цим слід відзначити, що хоч засудження заявника за переховування майна, здобутого злочинним шляхом, опиралося на факт відтворення й використання в їхній книзі документів, що містилися в слідчій справі й, отже, як було встановлено, їм передані з порушенням таємниці слідства або професійної таємниці, проте це засудження неодмінно стосується розголошення інформації. Однак можна сумніватися в тому, чи була ще якась потреба запобігати розголошенню інформації, яка вже, принаймні частково, була доступною загалові ... і була вже, можливо, відомою великій кількості людей ..., беручи до уваги висвітлення справи заявника в засобах масової інформації, з огляду на її факти і на те, що потерпілими від згаданого прослуховування телефонних розмов було багато широковідомих людей.
46. Суд, окрім цього, вважає за необхідне дуже зважено підходити до оцінки тієї наявної в демократичному суспільстві потреби
