Таємна історія Радянського Союзу - Павло Правій
Текст знаменитої пісні «Священна війна» було опубліковано вже 24 червня, на третій день війни. А на шостий день вона вже лунала на Білоруському вокзалі у виконанні однієї із груп Ансамблю пісні й танцю РККА. А так не буває, щоб за 5-6 днів поет написав слова, композитор – музику, оркестр вивчив мелодію, співаки – слова, провели репетиції, записали пісню, надали запис Сталіну, той прослухав її і затвердив. Хтось сумнівається, що проєкти такого рівня без дозволу вождя ніхто б не посмів пустити в люди? В СРСР усі фільми виходили у прокат лише після того, як Сталін особисто їх переглядав і давав «добро». А ось іще. Не менш знаменитий плакат «Батьківщина-Мати кличе» (рос. «Родина-Мать зовет»). За офіційним міфом, його було створено 22 червня 1941 року. Працював буцімто художник Іраклій Тоїдзе собі спокійно у недільний сонячний день над своїм черговим творінням, аж тут до майстерні увірвалася його дружина із криком «Війна!» «Вражений виразом її обличчя, художник наказав дружині завмерти і тут же почав робити начерки майбутнього шедевра» [125].
Але так не буває. Хто такий був отой Тоїдзе? Навіщо кинув все й почав малювати плакат, та ще й з обличчя власної дружини? В СРСР усі без винятку плакати агітаційно-політичного спрямування малювалися винятково на замовлення рідної партії та радянського уряду. Віктор Суворов із посиланням на очевидців, у т. ч. на конкретних людей з конкретними прізвищами, подає інформацію про появу плакатів «Батьківщина-Мати кличе» другого і навіть першого дня війни. А так не буває, щоб творіння маловідомого художника (на Тоїдзе премії, звання та нагороди посипалися вже після початку війни) пройшло усю бюрократичну машину СРСР, дійшло до Сталіна, було ним затверджено й наступного дня розклеєно по містах, селищах і селах. Суворов також подає свідчення, що пакунки з плакатами прийшли на призовні пункти ще у грудні 1940 року.
А ось відомий плакат «Беспощадно разгромим и уничтожим врага», на якому червоноармієць вганяє багнет у лоба Гітлеру, який прорвався крізь листок із текстом Договору про ненапад. За офіційною версією, його на замовлення головного редактора головної партійної газети «Правда» створила група відомих художників «Кукрыниксы» (Купріянов, Крилов, Ніколай Соколов) надвечір 22 червня. А уже через три дні він висів по всіх усюдах неосяжного СРСР. І отут московські історики «проколються». Бо за тією ж офіційною версією, плакат затверджував особисто Сталін. І не просто затверджував, а перший варіант «забракував» (у ньому червоноармієць протикав не голову, а руку Гітлера) і наказав переробити. Уявляю ситуацію. Пізнього вечора головний редактор газети «Правда» Петро Миколайович Поспєлов телефонує у приймальню Сталіна й повідомляє його особистому секретареві Поскрьобишеву щось на кшталт «Тут Кукринікси плакат гарний намалювали, як би його товаришу Сталіну підвезти на затвердження?» Той іде до шефа, щоб запитати, чи прийме він товариша Поспєлова. Сталін перериває доповідь наркома оборони членам Політбюро й каже: «Так, зараз плакат найголовніше. У нас палають аеродроми і тисячі вагонів з боєприпасами. Зв’язку зі штабами механізованих корпусів немає. Де зараз противник і що він робить, невідомо. Але не це зараз головне. Головне – плакат. Нехай члени Політбюро, начальник Генштабу та нарком оборони зачекають, поки я плакат подивлюся».
Так це все бачили ті, хто складав казочку про те, як Кукринікси героїчно плакат малювали? Сталіну у найчорніший день його життя що, не було чого робити? Найсмішніше знаєте що? В журналі відвідувань кабінету Сталіна немає запису, що увечері 22 червня там побував Поспєлов. І «Кукриніксів» там не було. І вдень теж. Були Тимошенко, Жуков, Молотов, Берія, Ворошилов та інші товариші. Дехто з них не раз заходив. А про Поспєлова і «Кукриніксів» – і натяку нема. Більш того – останній відвідувач вийшов із кабінету Сталіна о 16.45. День був важкий, і вождь, давши завдання соратникам та військовим, поїхав відпочивати. На другий день війни уже о 3.20 ранку в кабінеті Сталіна – перші відвідувачі. І знову це не «Кукринікси», а Молотов і Ворошилов. За ними – Берія, Тимошенко, перший заступник начальника Генштабу Ватутін та інші «важкі фігури».
А прізвища першого заступника Управління агітації і пропаганди ЦК ВКП(б) і за сумісництвом головного редактора «Правди» Поспєлова знову не знаходимо. Щоправда, Сталін ще приймав людей на дачі, за вечерею. Але для цього товариш Поспєлов рангом не вийшов. А чи бував редактор «Правди» взагалі у сталінському кабінеті? Бував.
Така дрібниця, як час створення агітаційних матеріалів і видає таємницю подій червня 1941.
За увесь 1941 рік – лише одного разу, 30 квітня з 22.10 до 23.20. Оце і є, друзі, той день, коли Сталін міг поставити Поспєлову завдання щодо ідеологічного забезпечення май бутньої війни. А плакати могли доправляти Сталіну і без Поспєлова. Без поспіху. І наприкінці травня, попихкуючи люлькою, товариш Сталін продиктував Поскрьобишеву свої зауваження, які той передав телефоном товаришу головному редактору, а той – товаришам художникам. Так працювала система.
Хтось заперечить: але звідки «Кукринікси» могли знати, що Гітлер першим нападе, щоб намалювати як він рве Пакт про ненапад? Відповідь проста: якби Гітлер не напав, то у відповідний момент товариші комуністи самі б організували «провокацію оскаженілої німецької воєнщини», як свого часу організували «провокацію оскаженілої фінської». Так що вся ця історія про те, як «Кукринікси» героїчно малювали, а Сталін м’яко їх поправляв – брехня. З метою прикрити справжню дату створення подібних штук, які, у свою чергу, викривають той факт,
