Квіти в легендах і переказах - М. Ф. Золотницький
Вони зрозуміли, що незнайомі. Але на узліссі росла синя квіточка. Обоє нахилилися, щоб зірвати її, їхні руки стрілися, й старі, заливаючись слізьми, впізнали одне одного, а також переконалися, що зберегли вірність, оскільки ніхто з них не забув даної обіцянки.
І з того часу маленьку синю квітку називають «незабудкою».
Ось така низка легенд і переказів про походження назви цієї чарівної квіточки. Але, скоріш за все, ім'я її — від кольору синього неба, бездонного й нескінченного. Там містичний розум віруючого завжди намагався відшукати майбутнє місцеперебування своєї безсмертної душі; оскільки не варто забувати, що в людині — вічно жива думка про безсмертя, як виконання величної обітниці, вкладеної до її серця Творцем. Обіцянки, дотримання якої він чекає й ніколи не забуває. Саме цим, здається, найкраще пояснюється й та цікава обставина, що серед усіх християнських народів у назві квітки однаковий зміст — незабудка.
Надзвичайно поетична й перська легенда про цю квітку.
Один ангел вранці сидів, плачучи, біля воріт раю, вигнаний звідти за те, що покохав доньку землі.
Уперше він побачив її на березі річки, дівчина прикрашала волосся незабудками, і з того часу не міг розлучитися з нею. І ось тепер, поки донька землі не розсадить ці квіти повсюди, його не пустять до раю.
Завдання непросте, але закохана дівчина погодилась виконати його.
Протягом багатьох років, за будь-якої погоди, вдень і вночі вона бродила по всіх куточках землі, розсаджуючи милу квітку.
Коли ж виконала свою місію, обоє постали перед райською брамою. І вона відчинилася перед ангелом й перед дівчиною також, хоч була ще живою і смертною. «Оскільки,— мовив страж райської обителі,— її кохання перевищує спрагу життя, а той, кому вона віддала душу,— ангел, то любов до небесного оберігає від тління земного. Нехай же,— додав він,— спізнає благощів Неба, найвища з яких — самовіддане кохання».
У німецьких народних повір'ях незабудка має таку ж властивість, що й деякі інші квіти: вона відкриває скарби.
Якщо випаде знайти її край дороги — дитині, лицарю чи служникові, варто лише підійти до найближчої скелі й торкнутися квіткою, і та одразу розкриється. Перед здивованим поглядом постане дивовижна печера, встелена золотом, коштовним камінням та іншими скарбами. Водночас звідти пролунає таємничий голос, що все це можна взяти, що все те — власність володаря чарівної квітки, але не можна залишати найкраще. А найкраще, звісно, чарівна незабудка.
Проте жадібна до золота людина якраз саме ним намагається натоптати кишені і, сп'яніла від несподіваного багатства, йде.
«Не забудь же найкращого?»,— знову застерігає щасливчика таємничий голос вже на виході з печери. І лише тепер той здогадується про свою помилку. Повертає назад, але пізно: скеля зімкнулась, а від входу до печери — й сліду нема. Тим часом неувага й непослух миттю даються взнаки: замість скарбів із кишень сиплеться сміття...
Варто ще зупинитися на деяких цікавих забобонних звичаях, що були поширені серед німецького простолюду. Наприклад, замовляння з допомогою незабудки душевної скорботи.
Якщо закоханому юнакові з якихось причин не можна одружитися з коханою, а горе настільки нестерпне, що неможливо й жити — допоможе незабудка. Достатньо лиш на день Іоанна Хрестителя, ввечері, як сонце заходить, узяти пасмо волосся коханої дівчини або якусь подаровану нею квітку (краще незабудку) і, розкопавши землю цвяхом від домовини, поховати її, приказуючи:
«Кохання, я тримаю тебе й закопую. Щезни із серця мого разом із вірністю й горем».
Захоронене таким чином кохання, як стверджує повір'я, щезає. Але часто в лісі, на тому місці, де воно поховане, виростає незабудка. То недобра ознака, і юнакове горе не минеться так просто.
Кажуть також, що ця квітка з'являється на могилах нехрещених дітей як докір батькам.
З її допомогою можна дізнатися ім'я судженого або судженої. Для цього потрібно скористатися квіткою, що випадково трапилась.' її кладуть на голе тіло під пахву, не зронивши ні слова, та йдуть додому. Ім'я людини, яку зустрінеш на шляху, підкаже, кого виглядати.
Назва квітки у середньовіччя слугувала постійним нагадуванням про Бога. Цю думку втілювало вирізьблене на дереві символічне небесне око, оточене вінком із незабудки й написом «Пам'ятай про Мене».
Взагалі, мабуть, цій темно-синій квіточці властива така приваблива сила, що сентиментальній людині годі протистояти їй. Вона — втілення суму, символ вірного подружнього кохання, а тому в старовинній пісні співається:
«Ось синя квіточка, ім'я її незабудка. Приклади квітку до серця і думай про мене. Якщо згине вона, згине й надія. Але повір, ми так кохаємо, що вона ніколи не вмре».
У багатьох місцевостях Німеччини в народних школах існує звичай вирушати весною до лісу по незабудки.
Як звично, цього дня заняття закінчуються значно раніше. Опинившись у лісі, хлопчики й дівчатка намагаються нарвати якомога більший букет, прикрасити незабудками волосся, одяг.
День минає у співах та грі, а ввечері вся школа урочисто вертається по домівках. Кожен гордо несе свій букет, ставить у воду, і протягом тривалого часу він нагадує дитині веселу весняну прогулянку.
Такі ж гуляння часто влаштовують і дорослі. У них беруть участь цілі сім'ї: старе й молоде, господар і служник, одне слово,— увесь дім. І ці гуляння — не випадкове явище. Вони відбуваються з року в рік із глибокої давнини, а зібрані, дбайливо засушені незабудки старанно зберігають до наступного разу. На таких гуляннях забувається все важке і неприємне, п'ють каву, пригощаються пирогами і, що знаменно,— цього дня немає ні господарів, ні прислуги, всі рівні.
Таке ж ставлення до незабудки і в інших країнах.
В околицях Люксембурга є маленька, надзвичайно стрімка й прозора, мов скло, річка, що має поетичну назву — «Купання красунь» або «Водоспад чарівного дуба». Остання назва — через те, що річка починається з джерела з-під коріння старезного дуба. Береги її встелені килимом яскраво-синьої незабудки. Численні квіти до того ж помножуються віддзеркаленням кришталевих вод. І ось до цієї чарівної місцини щорічно збирається багато дівчат у вільну хвилину, хлюпаються у чистій воді, співають і танцюють у вінках, влаштовуючи свято наяд під зачарованим дубом...
Незабудку шанують і в Англії. Тут з нею пов'язане інше свято — «весняної королеви», що веде свій початок із сивої давнини.
