Моральні листи до Луцілія - Луцій Анней Сенека

видужує після важкої і тривалої хвороби, для кого здоров'я - це наразі лише слабші напади недуги. Якщо такий не буде пильнуватися, то йому відразу ж погіршає - хворість ухопить його з новою силою. Мудрецеві ж не страшна ні поворотна хвороба, ані загострення недуги. Тілу лише на якийсь час дається здоров'я; лікар, якщо й поверне його, то не на постійно: не раз він знову приходить до хворого, якого сам же вилікував. Інша річ душа: вона виліковується один раз і повністю. Скажу тобі, як я розпізнаю здорового: він задоволений з себе, впевнений у своїх силах, він знає, що всі бажання смертних, усі добродійства,- чи то розщедрюватися на них, чи їх домагатися,- все це не має жодного значення для блаженного життя. Адже все те, до чого ще можна щось додати,- недовершене; від чого можна щось відняти,- непостійне. Хто ж хоче втішатися безперервно, той мусить черпати радість із свого джерела. Все, на що так ласиться захланна юрба, припливає і відпливає: доля нічого не дає нам у власність. Але й те, що принесе випадок, може втішати нас лише тоді, коли втрутиться розум, узявши ті дари на пробу, поміркувавши, приправивши їх: саме він додає смаку навіть тим зовнішнім благам, що стають несмачними, коли їх споживати захланно.

Аттал полюбляв звертатися до такого образу: «Ти бачив коли-небудь, як собака, роззявивши пащу, хапає кусень хліба чи м'яса, що його кинув хазяїн? Що схопить, те й проковтне, навіть не кусаючи, і знову роззявляє пащу в надії на новий кусень. Так само й ми: кине нам фортуна щось таке, чого сподіваємось,- тут же й споживемо його поспіхом, навіть не розсмакувавши, й чекаємо, насторожені і захланні, чергової здобичі». З розумним такого не буває: він завжди ситий. А коли й випаде йому на пай щось приємне, він приймає той дарунок спокійно, аби відкласти його наразі осторонь. Адже він насолоджується найбільшою, постійною, своєю власною радістю. Декому не бракне доброї волі, він домагається успіху, але до вершини йому ще далеко; такий неодмінно то підніметься, то занепаде духом,- то до неба злине, то стрімголов летить до землі. Зрештою, життя тих, хто обтяжений справами, хто недосвідчений,- це постійне падіння: вони провалюються, мов у ту Епікурову порожнечу, у той хаос, що без кінця й краю. Є ще й третій рід людей - тих, які наблизились до мудрості, але ще її не досягли; вона вже в них перед очима, або, коли так можна сказати, під рукою. їм уже не страшна хитавиця, їх уже не віднесе назад. Ще вони не на суходолі, але вже в гавані.

Отож, якщо така велика різниця між тими, хто сягнув вершини, і тими, хто ще внизу, якщо ті, хто вже на половині дороги, не тільки втішаються плодами досягнутого, але й наражаються на величезну небезпеку - скотитися до гіршого, то ми не повинні потурати справам, які нас облягають, їх просто треба відігнати ще з-перед порога, бо тільки-но ввійдуть - уже не зачинятимуться двері за іншими, черговими. Одразу ж перегородімо їм дорогу! Краще хай не починаються, ніж припиняються.

Бувай здоров!

ЛИСТ LXXIII

Сенека вітає свого Луцілія!

На мою думку, дуже помиляються ті, хто стверджує, що ревні шанувальники філософії через свою впертість і незгідливість зневажають державних урядників, володарів і взагалі всіх, хто зайнятий суспільними справами. Та насправді ніхто не чує до них такої щирої вдячності, й недаремно: хто ж бо має більшу користь від державців, ніж ті, кому дана змога втішатися дозвіллям? Значить, кому для досягнення мети - благочесного життя - так потрібен суспільний спокій, той неминуче по-синівському шануватиме й дарувальника того блага,- і то значно глибше, ніж ті, хто серед колотнечі не відає спочинку, хто багато дечим зобов'язаний державцям, але й до них має чимало вимог, ті, чиєї жадібності, що росте в міру її насичення, не вдовольнить ніяка щедрість. Хто тільки й думає про те, якби-то отримати, той забуває про отримане. Звідси найогидніша риса жадібності - невдячність. До того ж кожен із тих, хто крутиться коло державних справ, дивиться не на те, скількох він переміг, а на те, хто його може перемогти. їм не так відрадно споглядати на тих, хто залишився позаду, як прикро бачити когось попереду. Втім, це вада всіх честолюбців: вони не озираються. Та не лише честолюбність така невгамовна; те ж саме із жадібністю: будь-яке закінчення для неї - початок. А благочесний і щирий, той, хто залишив курію, форум і відмовився від будь-якої участі в управлінні, прагнучи віддатися важливішим справам,- той любить усіх тих, що дають йому змогу безпечно займатися своїм, і лише він засвідчує їм безкорисливу вдячність, лише він - у великому боргу перед ними, хоч вони й не свідомі свого добродійства. Як шанує і поважає він своїх наставників, завдяки яким вибрався із бездоріжжя, так само ставиться й до тих, під чиїм захистом займається благородними науками.- «Проте володар ще й інших захищає своєю могутністю».- Хто б тут перечив? Але як із тих, хто втішався сприятливим морем, більше зобов'язаним Нептунові вважає себе той, хто віз багатший і цінніший товар; як палкіше складає обітницю купець, ніж мандрівник, а з самих купців щедрішою є подяка того, хто мав на своєму судні пахощі, пурпуру і все те, за що платять золотом, аніж того, чий товар корисний хіба що як додатковий вантаж і звалений був десь коло піску,- так і благодать мирного життя, хоч і належить усім, але глибше відчувають її саме ті, що вміють пожинати з того миру гарні плоди. Адже навіть серед тих, що зодягнені в тогу(1), чимало таких, для кого мир клопітливіший, ніж війна. Чи, може, вважаєш, що такою ж мірою вдячні володареві за мирне життя ті, хто проводить його в пияцтві, розпусті та в інших пороках, що їх навіть війною слід було б перервати? А ще, може, на твій погляд, мудрець настільки несправедливий, що й не думає бути вдячним за добро, котре спільне для всіх? Я в найбільшому боргу перед сонцем і місяцем, хоч вони не лише для мене одного сходять; я особисто зобов'язаний рокові і як божеству, що керує перебігом року, хоч не на мою честь окреслено той коловий шлях. Безглузда жадібність смертних розрізняє володіння і власність, не вважаючи своїм те, що належить усім. Мудрець навпаки: лише те вважає по-справжньому своїм, чим володіє нарівні