Моральні листи до Луцілія - Луцій Анней Сенека

з усіма іншими людьми. Та чи можна було б назвати спільним те, що своєю часткою не належить кожному зокрема? І хай навіть крихтою стане та частка, мова все одно йтиме про співучасть. Але зваж на те, що великі, справжні блага діляться не так, що кожному випадає, врешті, якась крихта. Ні! Кожен бере тут усе повністю. З виділеного для роздачі всяк отримує стільки, скільки визначено на окрему людину; гостинці, призначене для роздачі м'ясо і все інше, що можна взяти в руку, розходиться частинами. А щодо неподільних благ, таких як мир і свобода, то вони повністю належать і всім разом, і кожному зокрема. Мудрець не забуває, завдяки кому він користується плодами тих благ, завдяки кому суспільна необхідність не кличе його до зброї, до стояння на чатах, до охорони мурів, до сплати численних військових податків,- от він і вдячний тому, хто при державному кермі. Власне філософія і вчить нас бути вдячним за добродійства, вміти відплачуватися за них добром. Іноді ж саме визнання є сплатою боргу. Отже, мудрець визнаватиме, як багато він завдячує тим, чиє правління, чия прозорливість забезпечують йому і щедре дозвілля, й змогу розпоряджатися своїм часом, і не скаламучений суспільними справами спокій.

О Мелібею, це бог мені, бог дарував те дозвілля,

Й поки життя мого, буде він богом для мене...

І якщо почувати себе в такому великому боргу перед дарувальником того дозвілля, найвищий плід якого в тому, що

Він і коровам моїм випасатись дозволив, як бачиш,

Вільно, й мені - на сільській, що лиш хочу, дуді награвати(2),-

то наскільки вище цінитимемо те дозвілля, яке проводимо серед богів, яке прирівнює нас до богів? Так я кажу, Луцілію, і кличу тебе до неба найкоротшим шляхом. Полюбляв же Секстій говорити, що навіть Юпітер не може спромогтись на щось більше, ніж доброчесна людина. У Юпітера, звісно, чимало такого, що він посилає людям. Але ж із двох доброчесних людей не можна назвати кращою ту людину, котра багатша,- як із двох однаково обізнаних у мистецтві кермувати судном не назвеш кращим того керманича, чий корабель яскравіше оздоблений. То чим же Юпітер переважає доброчесну людину? Тим, що він доброчесний триваліший час. Але мудрець цінуватиме себе анітрохи не нижче через те, що його чесноти замкнені у вужчий часовий проміжок. Як серед двох мудреців померлий у похилому віці не переважає блаженством того, чия доброчесність була обмежена лише кількома роками, так само бог не може взяти гору над мудрецем у щасті, хоча й переважає тривалістю віку. Бо ж не вік додає ціни доброчесності. Юпітер володіє всіма благами, але саме для того, щоб віддати їх у володіння іншим. Один лиш у нього вжиток тих благ - подавати їх для вжитку всім людям. Отже, хто мудрий, той з таким же спокоєм і зневажливою байдужістю бачить, що всі блага - у чиїхось інших руках, як це бачить сам Юпітер, але ставить себе навіть вище від нього, адже Юпітер не може всіма тими благами користуватися, а мудрець - не хоче. Тож повірмо Секстію, який вказує прекрасний шлях, закликаючи: «Так ідуть до зірок!(3) Так, ступаючи за скромністю; так, ступаючи за поміркованістю; так, ступаючи за мужністю!» - Боги невибагливі, незаздрісні: вони допускають до себе, подаючи руку тим, хто піднімається вгору. Дивуєшся, як це людина може йти до богів? А хіба ж сам бог не приходить до людей і навіть - а це ще більше! - не входить у людей? Без бога ж немає розсудливості. В людському тілі розсіяно божественне насіння. Якщо його підхопить добрий рільник, то воно зійде, подібне до свого походження, а розрісшись, буде рівним тому засіву, з якого взяло початок, якщо поганий,- то те насіння загине, як гине воно на безплідній, болотистій ниві, що поростає не збіжжям, а бур'яном.

Бувай здоров!

ЛИСТ LХХІV

Сенека вітає свого Луцілія!

Твій лист і втішив мене, й вивів із млявості, ще й збудив пам'ять, що вже стала погано мені служити, ледача й повільна. Чому ж, мій Луцілію, все ще сумніваєшся, що найважливіший засіб осягнути блаженне життя - це бути переконаним у правдивості слів: «Немає іншого блага, окрім того, що чесне»? Адже той, хто вважає благом щось інше, відразу ж переходить під владу фортуни, стає залежний від чужої думки; хто ж визначає благо межами чесності, у того щастя - в ньому самому. Один журиться втратою дітей, другий - їхніми хворобами, ще хтось - їхньою ганьбою або завданими їм кривдами. Того виснажує любов до чужої жінки, цього - до власної; не бракне таких, хто тяжко страждає після невдачі на виборах, а є ще такі, кого й самі почесті вимучують. Але най-численніша юрба нещасливців з усього вмирущого люду - це ті, кого тривожить очікування смерті, що грозить нам звідусіль, бо вона справді всюдисуща. Тож наче тим, що ступають ворожою землею, нам треба озиратись то сюди, то туди, повертати голову на кожен шерхіт. І якщо не викоренити того страху з грудей, то доведеться жити з постійно тріпотливим серцем. Трапляться нам і послані на вигнання, і позбавлені майна. Трапляться й такі, хто почувається убогим серед багатств(1), а цей рід убогості - найважчий. Трапляться ті, хто зазнав біди на морі або пережив щось подібне до тієї біди,- ті, кого несподівано, коли й турботи позабувалися, підхопили чи то гнів народу, чи заздрість, ота згуба, що повертається вістрям навіть проти благородних,- підхопили й порозкидали, мов та буря, що налітає якраз у тиху погожість, що радить довіритись їй, мов раптова блискавка, що сколихнула своїм ударом далекі околиці. Бо ж як від блискавкового удару ціпеніє не тільки вражений громом, але й той, хто перебуває поблизу, так і там, де біду викликає насилля, на когось одного падає нещастя, на інших - страх; він і зрівнює страждання потерпілого з тривогою інших - зазнати подібного лиха. Нема такого, хто б не здригнувся душею на раптове, хай і чуже, нещастя. Як птахи сполохнуться від звуку порожньої пращі, так і ми лякаємось не лише удару, а й самого відлуння.

Отож, не може бути блаженним той, хто квапиться повірити чужій думці. Блаженство лише там, де нема страху, а життя серед підозрінь - то вже не життя(2). Хто надто покладається на випадкове, той сам собі постачає все нові й нові причини для турбот. До спокою