великі мужі могли явити таку міць, що зірвали запори людського рабства. Не думай, що на те діло не здатний ніхто інший, крім Катона, який, не видихнувши душі під ударом меча, руками звільнив їй дорогу - роздер рану на грудях. Ні! Навіть люди найнижчого гатунку в дивовижному пориві вихоплювалися на свободу: не маючи змоги ні померти без страждань, ані на свій розсуд обрати знаряддя смерті, хапали, що трапилось,- і звичайна, нічим не шкідлива річ ставала в мужній руці вбивчою зброєю. Нещодавно перед боєм із звірами один із германців, готуючись до ранішнього видовища, відійшов, щоб випорожнитися (лише так він міг звільнитися від нагляду); там, піднявши паличку з губкою для підтирання, він усю її загнав собі в горло і, перекривши нею віддих, сконав.- «Але ж то,- скажеш,- образа навіть для смерті!» - Згода! - «Наскільки бридко, наскільки непристойно!» - Хай так. Але чи буває більша глупота, ніж розмірковувати над пристойністю, коли йдеться про смерть? Ось він, мужній чоловік, гідний того, щоб фортуна дала йому вибір! Як блискуче скористався б він мечем! Як сміливо кинувся б у морську глибінь або у прірву з обривистої скелі! Але, позбавлений усіх тих можливостей, він усе-таки придумав, як і чим заподіяти собі смерть,- аби ти знав: для того, хто вирішив померти, не повинно бути жодної затримки; йому залишається одне - захотіти. Як хто хоче, хай так і судить про вчинок тієї навдивовижу рішучої людини, тільки б усі зійшлися на тому, що навіть найбруднішій смерті треба віддати перевагу над найчистішим рабством. Раз я вже почав послуговуватися такими низькими прикладами, то й продовжу, ачей кожен стане вимогливішим до себе, побачивши, на що може зважитись навіть той, кого всі зневажають. Ми певні того, що Катони, Сціпіони й інші, про яких звичайно слухаємо з великим задоволенням, недосяжні для наслідування. Але прикладів тієї чесноти, на що вкажу тобі, не менше на видовищах із звірами, ніж серед вождів громадянської війни. Якось везли одного під сторожею на ранішнє видовище. Нещасний, вдаючи, що куняє, звісив голову так низько, що вона потрапила між спиці, і сидів, зігнутий, поки колесо, крутнувшись, не переламало йому шию. Цей же віз, яким він їхав назустріч стражданням, звільнив його від страждань. Нема перепон для того, хто бажає вирватись і відійти. Природа оберігає нас, але не під замком. Кому дозволять обставини, той нехай оглядається за зручним виходом; у кого під рукою багато знарядь, що допомогли б йому звільнитися, хай вибере таке, яке вважатиме для цього найкращим; хто ж не матиме щасливої нагоди, той хай хапається за перше-ліпше як за найкраще, навіть коли б воно було чимсь новим, нечуваним. Та вже кому вистачить мужності відійти з життя, то не забракне й винахідливості в тому, як відійти. Ти ж бачиш, на що здатні навіть найостанніші раби, коли їм дошкулить біль, як вони запалюються, як обманюють найпильнішу сторожу! Великим назви того, хто не тільки повелів собі вмерти, але й здогадався, як умерти. Але я обіцяв тобі навести більше подібних прикладів. Під час другого видовищного бою кораблів один із варварів сам же пробив собі наскрізь горло списом, який дали йому для боротьби з супротивником.- «Чому,- сказав,- одразу не покласти край усім своїм мукам, усім поневірянням? Чому із зброєю в руках маю вичікувати смерті?» І те видовище було настільки прекраснішим, наскільки благороднішою є наука вмирати, ніж наука вбивати.
Ну, то як? Невже ж того, на що спромагаються ті пропащі, злочинні душі, не матимуть ті, кого загартували для протистояння всім напастям тривалі роздуми і найвищий вчитель усього на світі - розум? От він і вчить нас, що стежки загибелі, хоч вони і різні, ведуть до одного й того ж кінця; тож немає значення, де початок, якщо кінець - один. А ще той розум повчає, щоб ти, коли це можливо, вмирав, як тобі подобається, а коли ні,- то як можеш, хапаючи все, що під рукою, аби силою позбавити себе життя. Сором жити крадучи, вмерти крадучи - прекрасно.
Бувай здоров!
ЛИСТ LХХІ
Сенека вітає свого Луцілія!
Часто радишся зі мною то про те, то про се, забуваючи, що між нами - обшир моря. А що ціна поради значною мірою в її своєчасності, то неминуче стається ось що: моя думка щодо тієї чи іншої справи доходить у твій край тоді, коли доцільніше б керуватись уже протилежною. Поради даються відповідно до справ, а наші справи - мов у потоці, навіть у самій бистрині. Новий день вимагає нової поради, але й вона буває запізнілою, значить, мусимо мати її, як кажуть, під рукою. А як її знайти, я навчу тебе. Тільки-но захочеш знати, чого тобі слід уникати, а чого домагатися, тут же оглянься на найвище благо, мету всього твого життя, бо саме з ним мусимо погоджувати все, що робимо. Хіба можна впорядкувати щось окреме, дрібне у своєму житті, не підпорядкувавши єдиному задуму цілість життя? Ніхто ж бо, навіть наготувавши всі барви, не почне відтворювати якусь подібність, поки не з'ясує для себе, що він хоче малювати. Отут-то й наша помилка: розмірковуємо над частинками життя, над цілим - ніхто не задумується. Хто намірився пустити стрілу, повинен знати, куди мітить, інакше який глузд цілитися, вирівнювати зброю? Не маючи окресленої мети, наші думки йдуть манівцями. Для мореплавця, який не знає, до якої гавані йому прямувати, жоден вітер не буде ходовим. Живемо випадком, а ще й нарікаємо, що таку владу над нами має випадок. А дехто примудряється не знати й того, що він усе-таки дещо знає. Як ми шукаємо часто тих, хто поряд, так іще частіше не помічаємо, що до найвищого блага, мети нашого життя,- недалеко ходити.
А щоб ти зрозумів, чим є найвище благо, не треба вдаватися ні до велемовності, ані кружними шляхами ходити: варто лині пальцем на нього вказати; не треба й ділити на хтозна-скільки частин. Та й навіщо дробити на окремі питання те, про що скажемо в двох словах: «Найвище благо - це те, що чесне» або, щоб тебе ще більше здивувати: «Нема блага, окрім того, що чесне; всі інші блага - оманливі, несправжні». Якщо ти сам себе в тому переконаєш, якщо запрагнеш доброчесності (любити її замало!), то щастям, успіхом для тебе,- що б там не думали інші,- буде все, до чого вона причетна: і тортури, якщо,
