Моральні листи до Луцілія - Луцій Анней Сенека
«Нічого не доможетесь,- закинуть наші супротивники,- наполягаючи на тому, що немає жодного іншого блага, окрім чесноти: такий захист не вбереже вас, не забезпечить від ударів фортуни! Самі ж ви стверджуєте, що добрі діти, доброзвичайна вітчизна, добрі батьки - це благо. То чи зможете ви зберегти свій спокій, коли їм грозитиме небезпека? Вмить захвилюєтесь, коли вітчизна опиниться в облозі, дітей спіткає смерть, батьків - неволя».- Спочатку, обстоюючи наш погляд, я викладу те, що звичайно в такому випадку відповідають; потім і від себе додам, що, на мою думку, слід було б відповісти. Окремо слід розглядати ті блага, втрата яких призводить до чогось неприємного: міцне здоров'я, скажімо, коли його підірвати, стає нездужанням; гострота зору, притуплюючись, робить нас підсліпуватими; коли підрізані колінні сухожилки, то втрачаємо не лише прудкість, але й перетворюємось на немічних. Такої небезпеки нема в усіх тих випадках, які ми навели раніше. Чому? Якщо я втратив вірного друга, то мені не доведеться через те звідати зрадливість; якщо я поховав добрих дітей, то не матиму натомість поганих. До того ж ми втрачаємо не друзів, не дітей, а їхні тіла. Благо може пропасти лише в один спосіб - перейти в зло, а такого природа не дозволить, оскільки будь-яка чеснота, будь-який її твір не підлягають зіпсуттю. Врешті, якщо й загинуть друзі, якщо осиротять нас бездоганні діти, що виправдали всі батькові надії,- все ж є чим заповнити порожнечу втрати.- Запитаєш, чим? А тим, що й зробило їх добрими,- чеснотою. Вона ж не стерпить жодної порожнечі - заповнює всю душу, усуває всі жалі; її однієї нам достатньо, бо в ній - і суть, і джерело всіх благ. Яка різниця, чи струмкова вода плине, чи її перекрили, якщо непошкодженим є саме джерело, з якого вона б'є? Ти ж не твердитимеш, що чиєсь життя справедливіше, впорядкованіше, розважніше, чесніше, а значить, краще, коли діти живі й здорові, аніж тоді, коли він їх утратив? Примножуючи друзів, не станеш розумнішим, як і втрачаючи їх,- дурнішим, отже, не станеш від того ні щасливішим, ані нещаснішим. Поки неторкнутою буде доброчесність, поти й не понесеш ніякої втрати.
«То як це? Хіба не назвеш блаженнішим того, хто в колі друзів та дітей?» - А чому б я мав назвати його блаженнішим? Таж найвище благо не може ні надщерблюватися, ні виповнюватись; воно завжди перебуває у своїх межах, хоч як би там поводилася фортуна. Чи доживе людина до глибокої старості, а чи помре, не сягнувши сивини, міра найвищого блага залишається незмінною, хоча вік буде різний. Чи малий круг окреслиш, чи великий - форма буде однаковою для обидвох; і хай один круг залишиться надовго, а другий, щойно окресливши на піску, тут же й зітреш, їхня форма, кажу, нітрохи не зміниться. Що пряме, правильне, того не зміряєш ні величиною, ні числом, ані часом: його ні пошириш, ані стиснеш. Якщо життя чесне, то скорочуй його, скажімо, столітнє тривання до якого хочеш відтинку, хай навіть до одного дня,- воно все одно чесне. Іноді доброчесність виявляє себе на ширшій ниві: вона керує володіннями, містами, провінціями, видає закони, дбає про дружбу, зважує зобов'язання поміж близькими та дітьми; іноді ж вона замкнута у тісних межах убогості, вигнання, самотності. І все ж вона не стає меншою, коли з високого становища спускається до особистого життя, з володарного престолу - до низького ослінчика, від неозорих державних прав - до вузин якоїсь хатини чи закутка. Вона не втрачає своєї величі й тоді, коли, вигнана звідусіль, замикається в собі. Адже за всіх обставин її дух - великий і непохитний, розважність - неослабна, справедливість - непідкупна. Отже, вона й блаженна в однаковій мірі, і те блаженство не має іншої оселі, окрім душі; воно величаве, стійке, спокійне, чого неможливо осягнути без знання всього божественного та людського.
А тепер щодо моєї особистої відповіді, яку я обіцяв навести. Мудрець не впадатиме в розпач, втративши дітей чи друзів. їхню смерть він сприйматиме в такій же рівновазі духу, в якій виглядає і свою останню днину. Як не боїться зустріти її, так і не страждає від тієї, що забрала близьких. Доброчесність - це передусім злагодженість: усі діла, що походять від неї, погоджуються з її засадами, відповідають їм. Ця злагода пропадає, якщо дух, котрому належить бути піднесеним, гнеться від жалю чи від туги. Далеким від чесноти, ганебним є всякий трепет, неспокій, всяка млявість у ділі. Чеснота - завжди спокійна, вільна, безстрашна, у кожну мить готова до дії.- «Виходить, мудреця не торкнеться навіть тінь хвилювання? Він не зблідне, не зміниться на виду, не похолонуть у нього руки? Не відчує й нічого іншого, що іноді трапляється не за велінням душі, а мимоволі,