Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років - Кирило Юрійович Галушко

Так, 18 червня, ще до початку економічної блокади, Севастопольська міська управа заслухала доповідь чиновника, делегованого до столиці клопотати про постачання продовольства. У Сімферополі відповіли, що хліба немає. Як писала того дня газета «Прибой», «Страшний кошмар голоду цілого міста неминучий і немає жодної надії на швидку допомогу з боку кримського уряду. В силу цього продовольча управа заявила німецькій владі, що вона складає з себе всяку відповідальність за кошмар голоду, який має відчути населення за 3—4 дні».

Полк Січових Стрільців складає зброю, 1 травня 1918 р.

Наступного дня в севастопольській в’язниці через голод стався бунт ув’язнених, жорстко придушений німцями. Четвертого липня 1918 р. севастопольцям почали видавати хліб із розрахунку в півфунта (200 г) на дорослого та вдвічі менше — на дитину. 10 липня в газеті «Прибой» написано:

«Питання про хліб набуває все більш гострого характеру. Видається по півфунта хліба на душу. Черга за хлібом встановлюється з вечора, але й, простоявши всю ніч, можна піти, нічого не отримавши, позаяк хліба не вистачає».

Шістнадцятого липня 1918 р. Міністерство внутрішніх справ Криму взагалі заборонило вільну торгівлю хлібом. Двадцять четвертого липня міська управа Феодосії запровадила карткову систему на хліб (7 серпня на картки перейшов увесь півострів). «Бюллетень Феодосийской жизни» повідомляв:

«Черги у пекарень досягають надзвичайних розмірів: були випадки знепритомніння через тривале стояння та перевтому».

На думку Донцова, записану ним 20 липня 1918 р., економічний тиск був ефективним політичним інструментом:

«Татищев (з кримського уряду) засипає німців і австрійців петиціями «від всіх верств населення» про вилучення Криму з України. Рівночасно Іоффе (більшовицький дипломат) жадає його для Росії. Блокада Криму здається дає себе знати і кримчани починають думати про Україну. Бажано було б, щоб дали вираз своєму бажанню теж в петиціях».

Паралельно український уряд вів інформаційну кампанію серед кримського населення. Як доповідав сімферопольський повітовий староста (формально український посадовець), «не тільки татари, а й російське населення Криму має самі перекручені відомості про Україну та український уряд. Відсутність слушної інформації робить плідний ґрунт для всіляких абсурдних чуток і перекрученого тлумачення подій. Необхідно найшвидше створити в Криму добре налагоджений друкований орган, який повинен інформувати населення в бажаному напрямку. Газета повинна видаватися російською мовою».

Заходи були вжиті. Як згадував Дорошенко, «Щоб піддержати українську справу й українську орієнтацію в Криму, наше Міністерство асигнувало кошти на піддержку трьох кримських газет, які пропагували думку про велику користь для Криму від прилучення до України… Так само субсидували ми українські громади в Криму через спеціально заснований при Міністерстві Комітет «Степової України», що мав завданням ширити в Криму ідею прилучення до України».

На самому півострові українські організації у 8 великих містах та інших місцевостях провадили широку діяльність: відкривали осередки «Просвіти», курси української мови, історії та культури, організовували бібліотеки, дитячі садки і школи, створювали національні хори й театральні трупи. Двадцять восьмого—двадцять дев’ятого серпня 1918 р. вони провели з’їзд у Сімферополі, на якому створили Крайову українську раду в Криму.

Утім гетьман Павло Скоропадський не надто високо оцінював ефективність цієї інформаційної кампанії:

«Наше ж Міністерство закордонних справ повело на свій ризик і страх досить наївну українську агітацію, якісь молоді люди в українських костюмах в Ялті і в навколишніх містечках переконували публіку зробитися українцями. Це не мало, звісно, успіху, але й нікому не шкодило».

Військовий міністр Української Держави генеральний бунчужний О. Рогоза з українськими та німецькими офіцерами

Але все ж, за словами Дорошенка, певних результатів йому вдалося досягти, тому що «Правительство генерала Сулькевича почало боротися з «українською пропагандою», переслідуючи українофільські газети й українські громади, забороняючи приймати з України урядові телеграми українською мовою».

У будь-якому разі українські зусилля не були марними. Не діставши підтримки з боку Німеччини чи Туреччини, Крайовий уряд Криму внаслідок економічних санкцій погодився на переговори з Україною щодо входження півострова до її складу.

Кримсько-українські переговори восени 1918 р.

Двадцять дев’ятого серпня 1918 р. міністр фінансів Крайового уряду Криму Володимир Татищев на зустрічі з головою уряду УД Федором Лизогубом у Берліні досяг принципової згоди на компроміс: «припинення економічної війни в обмін на об’єднання». Десятого вересня німецький уряд надіслав до Сімферополя телеграму з рекомендацією розпочати з Києвом переговори про з’єднання та обіцянкою виступити на них посередником. Уже 15 вересня міністри Криму запитали командування кайзерівських військ про умови посередництва, а днем пізніше отримали відповідь із трьох пунктів, основним з яких був такий:

Схема планованої організації корпусу української армії, осінь 1918 р.

«Уряд повинен погодитися на політичне з’єднання Криму з Україною на засадах автономного внутрішнього управління. Норма з’єднання повинна бути вироблена разом із головами Українського уряду».

Сімнадцятого вересня Крайовий уряд погодився на це, а вже 18 вересня Рада Міністрів УД постановила тимчасово припинити митну війну, якщо переговори почнуться негайно. Двадцять третього й двадцять шостого вересня відбувся перший обмін телеграмами відповідно між Києвом і Сімферополем. Українська сторона наполягала, щоб кримська делегація мала повноваження для обговорення не тільки економічних, а й політичних питань, а кримська давала згоду на це.

Двадцять восьмого вересня представники Крайового уряду на чолі з міністром юстиції Олександром Ахматовичем прибули до Києва, УД репрезентували вповноважені на чолі з Лизогубом, німецьку сторону представляв князь Генріх Ройс.

Переговори розпочалися 5 жовтня 1918 р. із прояснення повноважень і намірів сторін, їм передував лист кримських земців до голови