Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років - Кирило Юрійович Галушко
1) 4000 жителів населення Арабатської стрілки нерозривно економічно пов’язані з Генічеськом та його районом (особливо у цьому році неврожай хліба та кормових продуктів, і позбавлення їх можливості сполучення з Україною смерті подібно);
2) приєднання водного простору Генічеська та чонгарських Сивашів у даний час сезону лову риби — кефалі, єдиної організації рибалок міста Генічеська, може позбавити їх можливості добути цей продукт харчування, що безумовно шкідливо відіб’ється, особливо у даний скрутний час, на інтересах всього населення загалом та 500 ловцях риби і їхніх сім’ях зокрема;
3) розташовані на Арабатській стрілці соляні промисли взялися до випарювання солі робочими силами міста Генічеська, звідки й отримують усі продукти харчування, і порушити цю роботу, здавалося б, не в інтересах загальнодержавних».
П. Скоропадський разом з учасниками Всеукраїнського з’їзду хліборобів
Усупереч деяким тогочасним газетним повідомленням, кримсько-український прикордонний конфлікт тривав усе літо.
«Перекоп до теперішнього часу зайнятий українськими військами, які займають північну частину позаду валу», — інформував Сулькевич Коша ще 20 серпня 1918 р., але вже 29 серпня направив джанкойському повітовому голові телеграму, у якій повідомляв:
«Німецьке командування, оголошуючи про заборону виїзду і в’їзду в Крим з 5 серпня 1918 року, вказало, що північний кордон Криму знаходиться у 8 верстах від міста Перекопа… законність існування окремої Перекопської міської управи не визнається».
Також у цей день перекопський повітовий голова (кримський урядовець, що перебував у Армянську) поінформував МВС, що довів позицію німецького командування до українського коменданта міста — і лише після цього київські чиновники відступили з Перекопа. Арабатська стрілка залишилася у складі України.
Отже, кримсько-український прикордонний конфлікт завершився загалом на користь України. Хоча Київ і був змушений під німецьким тиском зректися раніше зайнятого Перекопа, він контролював його впродовж майже трьох місяців, а північну частину Арабатської стрілки втримував і надалі. Та ще більше значення мали українські успіхи в боротьбі за кордон для реалізації іншого амбітного плану Києва — повної економічної блокади півострова.
Митна та інформаційна війна влітку 1918 р.
Одночасно з прикордонним конфліктом між материком та півостровом розгорнулася митна війна. Ще 21 червня 1918 р. український губернський староста Північної Таврії своїм розпорядженням заборонив увезення до Криму молока, яєць та деяких інших видів продовольства. Але справжня економічна блокада розпочалася 27 червня, коли Рада Міністрів Української Держави офіційно заборонила відправлення до Криму продуктів з українських портів і дозволила реквізувати всі товари, що їх направляли туди. Ось що записав наступного дня в щоденнику Дмитро Донцов:
«Гетьман сміявся. Говорив з ним про Крим, про нові кроки, конечні, щоби змусити кримський уряд числитися з Україною — економічний бойкот, в разі потреби — блокада півострова з нашої сторони. Не знати що з того вийде, бо німці хваляться, що довозитимуть все потрібне кримчанам Дунаєм. Гетьман обіцяв прийняти кримську делегацію, яку я мушу щойно намовляти піти до гетьмана».
За свідченням Володимира Налбандова, «За час з 25 червня до 9 вересня ми не отримали жодної вимоги, пропозиції або запиту України — з нами просто не розмовляли і всіма заходами домагалися лише одного — підкорення Криму. Не можу це назвати інакше, ніж підкоренням, позаяк не тільки не робилося жодної спроби угоди, але й усі наші спроби залишалися навіть без відповіді. Вимагалося одного — капітуляції без застережень».
Молебень на Софійському майдані після проголошення Павла Скоропадського Гетьманом України. Київ, 1918 р.
У середині літа митна війна досягла свого апогею. Ось як описував її Дмитро Дорошенко:
«Спинено всякий товаровий рух і морську комунікацію, за виїмком того, що йшло на потреби німецьких залог у Криму. Наближався збір урожаю овочів, що того року випав дуже гарний. Кримські садоводи потрібували шельовок на ящики для овочів, стружок, опилок для упакування; все те привозилося, звичайно, з України, але тепер довіз був спинений. Потребували також цукру для консервування овочів, дров для сушки — і цього всього теж не було. Нарешті, треба було для населення хліба. За пару тижнів ціни на всі продукти в Криму страшенно підскочили. Урожай почав гнити без консервування, становище садівників робилося катастрофічним. Німці вже наперед закупили багато овочів, свіжих і сушених, і тепер уже це гинуло. Морем везти було не можна, бо ніякі кримські овочі не виносили довгої перевозки морем і потім нової перегрузки на залізниці».
Але за свідченням Володимира Оболенського, заборона постачання товарів та облаштування на дорогах і залізницях митних постів не спричинила катастрофи, бо «ці заходи не припинили товарообміну і лише вплинули на подорожчання цілої низки продуктів, в ціні яких враховувалися хабарі українським митним чиновникам і вартовим».
Гетьман України П. Скоропадський (у черкесці, з орденом Святого Георгія на грудях) з оточенням. У першому ряді ліворуч від Гетьмана Голова Уряду Ф. Лизогуб, праворуч (у мундирі без погонів) — начальник Штабу Гетьмана отаман (згодом генеральний хорунжий) В. Дашкевич-Горбацький. Травень — початок червня 1918 р.
Утім, насправді, ситуація була далеко не такою простою. Крім того, що півострів і за звичайних умов не забезпечував себе продовольством на 100 %, так ще ж того року, як згадував Налбандов, уродив надзвичайно поганий врожай вівса та жита. Примара голоду дамоклевим мечем
