Історія без міфів. Бесіди з історії української державності - Раїса Петрівна Іванченко

Карл XII, Мазепа та його прибічники, яких потім стали називати мазепинцями, опинились невдовзі в межах Османської імперії. Гетьман і його товариство фактично явили собою першу в історії політичну еміграцію українців.

Таким чином, Полтавська битва стала для Росії вихідним моментом у її піднесенні і встановленні панування на терені Східної Європи. Для України, для відродження її державності вона стала катастрофою. Відкрита збройна боротьба за незалежну Українську державу зазнала остаточного краху. Але ім’я Мазепи і його однодумців залишилось прапором боротьби свідомої української національної еліти за свою державу й надалі. Це був переломний момент в історії розвитку національно–визвольної боротьби, коли українці змушені були остаточно перейти від відкритої збройної боротьби за свою державу до оборони.

Іван Мазепа був одним із видатних діячів, які на ґрунті історичного досвіду прозірливо побачили перспективу розвитку української державності. Такий цікавий документ XVIII ст., як “Історія Русів”, наводить пророчу промову Івана Мазепи напередодні розриву з московським царем, у якій він, зокрема, говорить таке: “Ми стоїмо тепер, братіє, між двома проваллями, готовими нас пожерти, коли не виберемо шляху для себе надійного, щоб їх обминути. Воюючи між собою, монархи, що зблизили театри війни до границь наших, до того розлючені один на одного, що підвладні їм народи терплять уже і ще перетерплять безодню лиха незмірного, а ми між ними є точка або ціль всього нещастя”.

І далі Мазепа говорить про те, що коли б перемогла Польща, “неминуче причислені ми будемо до Польщі і піддані в рабство полякам і на волю його наставленика та улюбленця короля Лєщинського”. “А як допустити царя російського вийти переможцем, то вже лиха година прийде до нас од самого царя того, бо ви бачите, що, хоч він походить од коліна, вибраного народом з дворянства свого, прибравши собі владу необмежену, карає народ той (тобто російський. — Авт.) своєвільно, і не тільки свобода та добро народне, але і саме життя його підбиті єдиній волі та забаганці царській. Бачили ви і наслідки деспотизму того, яким він винищив численні родини найбільш варварськими карами за провини, стягнені наклепом та вимучені тиранськими тортурами”. Тобто, Мазепа абсолютно чітко визначив майбутність України між двома “світами, між двома “проваллями” — російським деспотизмом і польським, а в цілому — європейським анексіонізмом. Україна, на його думку, мала шукати власного шляху в майбутнє.

Мазепа помер у вигнанні, був похований у селі Варниці біля Бендер (у Молдавії), потім прах його перенесено до монастиря в Галаці.

На старшинській раді після смерті Мазепи гетьманом було обрано найближчого його сподвижника — Пилипа Орлика. Це була людина надзвичайно яскрава, самобутня, високоосвічена, яка увійшла в історію української суспільно–політичної думки як творець конституційного проекту для України. Пилип Орлик походив із чеської родини, з Віленщини. Навчався в Київській академії, був учнем відомого вченого Стефана Яворського, котрий пізніше зрікся Мазепи.

Орлик працював у військовій канцелярії Мазепи. Гетьман помітив його здібності й наблизив до себе. Згодом Пилип Орлик став чи не єдиною особою, котрій потаємний до всіх Мазепа першій довірив свій задум — відірвати Україну від Москви. Орлик добре володів кількома мовами, в тому числі й латинською. Всю свою 30–річну діяльність як гетьмана України у вигнанні Орлик присвятив боротьбі за незалежність України, відродженню її державницького існування. Він продовжив розпочате Мазепою створення коаліції європейських держав для боротьби проти посилення анексіонізму Росії та її деспотизму на європейському континенті.

Пилип Орлик вбачав причини поразки Мазепи у внутрішній опозиції старшини. Через те він намагався створити теоретичне підґрунтя для розуміння цією старшиною вигідності свого становища в майбутній Українській державі. Він залишив нам цікавий документ “Пакти й Конституції законів та вольностей Війська Запорозького”. Під терміном “Військо Запорозьке” тодішні автори, як правило, розуміли Україну, весь її вільний народ. Створивши цей документ, як вважають деякі історики, Орлик заперечив внутрішньополітичні прагнення Мазепи. Головна мета цього документа полягала в тому, щоб організувати в майбутній Україні не абсолютистське гетьманська управління, до чого був дуже схильний старий гетьман, а парламент із представників від усіх станів українського населення, у тому числі й Війська Запорозького.

Починається документ з того, що Україна є незалежною державою, що вона не була завойованою Російською імперією, що вона добровільно приєдналась до Московії. Між іншим, цю свою думку про добровільність приєднання України Орлик підкреслює в ще одному своєму документі. Він називається “Вивід прав України”. Український історик в еміграції Ілько Борщак знайшов його в архівах замку Дентельвіль, що колись належав дружині Григора Орлика, старшого сина Пилипа Орлика, графині Олені Орлик, уродженій маркізі Дентельвіль. Документ був написаний французькою мовою. Пилип Орлик, як відомо, володів кількома європейськими мовами. Борщак зробив переклад з оригіналу й опублікував його ще в 1925 р. у львівському історичному журналі “Стара Україна”.

У цьому документі Пилип Орлик пише, що гетьман Богдан Хмельницький визволив з–під польсько–шляхетської неволі “пригнічену козацьку націю, він же утворив з України незалежне князівство і вдовольнився титулом гетьмана Війська Запорозького. І син перейняв це по ньому в спадок. І стани названого князівства по смерті його обирали далі своїх князів, і ніяка держава не присвоювала собі права противитися цьому. Україна залежала тільки під деяким поглядом від царів московських”. Далі він стверджує, що Україна є вільним князівством і що її стани “вільно обирали гетьманів по своїй уподобі”. “Це факт установлений і правда загальновідома, що козацька нація й Україна були вільними”, — стверджує він.

Орлик, звісна річ, цей документ писав для європейських держав, показуючи їм особливість української історії, зокрема її політичного влаштування, і відмінність українського суспільного життя від московської самодержавно–деспотичної системи і від польської монархії. Ця ж ідея проходить у нього і в “Пактах Конституцій”. Орлик вважає, що потрібно відродити виборність гетьмана, відродити козацький парламент, який мав би скликатися тричі на рік. Крім генеральної старшини, до нього мали б входити і представники від Запорожжя і по одному