Історія без міфів. Бесіди з історії української державності - Раїса Петрівна Іванченко
У Глухові в жовтні 1708 р. відбувається вузька старшинська рада під безпосереднім наглядом московського царя та його наближених — Шереметьєва, Головина та інших. Перед обранням нового гетьмана в Глухові провели обряд глумління над “персоною” Мазепи (це символічне зображення особи гетьмана в козацькому одязі, своєрідне опудало). Над ним кат зламав шаблю, знівечив герб, зірвав ордени, а саму “персону” повісив. Гетьмана Мазепу прокляли церковники. Після цього козацькі старшини слухняно “викричали” на гетьмана стародубського полковника Івана Скоропадського. Але на цьому цар не заспокоївся.
На його вимогу вище духовенство імперії також оголосило гетьманові анафему, прокляття. У Москві було офіційно оголошено Мазепу зрадником і над ним виконаний обряд прокляття, причому виконав його друг Мазепи (вони разом учились у Києво–Могилянській академії), місцеблюститель патріаршого престолу Стефан Яворський, який вірно служив тепер Москві. Отож перший крок до зради — зречення своєї землі і своєї мови — приводив і найбільш славних мужів, таких, як Яворський, до зради більшої, до зради друзів, однодумців і найвищих ідеалів свого народу.
Для Московської держави важливо було затаврувати волелюбного гетьмана України, аби його приклад не перейняли послідовники державотворчої традиції в Україні. Із цього приводу справедливо писав історик О. Оглоблин: “Усі засоби терору, психічного і фізичного: пропаганду, обіцянки, погрози, цивільні церемонії й церковні обряди, зневагу і знущання, кари й найжорстокіші тортури і страти, меч і вогонь — все кинула Москва у 1708 р. проти гетьмана Мазепи та його однодумців, а заразом і проти всіх прагнень українського народу до волі й незалежності”.
Ця система облуди й дискредитації українських діячів чимдалі глибше вдосконалювалась і в царські часи, і в епоху більшовизму. Для імперії відокремлення України чи іншого народу і самостійне його існування було і є найстрашнішим злочином, “зрадою”.
Навесні 1709 року російська та шведська армії, маневруючи, вибирали місце для вирішальної битви. Нарешті позиція ця була обрана біля однієї із найбільших фортець Лівобережної України — міста Полтави. Хто володів Полтавою, той володів Лівобережною Україною і дорогою до столиці Росії — до Москви. Карл XII, який мріяв детронізувати Петра І, спрямував свої погляди до Полтави.
Полтавська катастрофа.
Гетьман Пилип Орлик
Для Карла XII позиція біля Полтави була важливою, бо Мазепа обіцяв надати тут всіляку допомогу. Гетьман розгортав активну дипломатичну діяльність, намагаючись залучити до походу Карла XII на Московію Туреччину, Крим, Волощину. Але Туреччина і Крим, як завжди, вичікували, хто ж переможе і на чий бік стати, кого легше пограбувати.
Навесні 1709 року Петро І і Карл XII обирають під Полтавою поле битви. Пізніше російські історики, а слідом за ними й усі українські радянські історики описуватимуть Полтавську битву як блискучу перемогу російського війська, уникали аналізу її наслідків для української державності.
Цю перемогу російський цар ретельно готував, зокрема, він всіляко послаблював союзника Швеції —гетьманську Україну низкою терористичних акцій. Батурин, Запорозька Січ… Маніфести до українського народу
Останньою подією в підготовці до цієї битви було повернення Петром І із сибірського заслання фастівського полковника Семена Палія, засланого Петром за сприяння залежного від нього гетьмана Мазепи. Семен Палій, що очолював повстання селян на Правобережжі в 1702–1704 рр., був дуже популярний серед селян і рядового козацтва як борець проти польсько–панського гніту. Це використав Петро І.
Палій був доставлений до Полтави, пожалуваний чином полковника і перебував у почті Петра І як знамено справедливості царя, хоча ніякої практичної ролі не відігравав у битві. Сухенький, маленький дідусь з довгою, рідкою борідкою, він “теліпався у сідлі”, постійно супроводжував могутню, кремезну постать російського царя, коли той об’їздив війська. З протилежного табору, з табору шведських військ, Палія впізнали козаки–мазепинці. Частина їх під час бою почала переходити на бік російського війська, бо там був Палій, символ боротьби селян і козаків проти гніту польських магнатів.
Полтавський бій відбувся 27 червня 1709 р. за повної переваги російської артилерії, яка засипала ядрами позиції шведів. Під час одного приступу бою було забито коня під Карлом ХП. Ще перед тим король був поранений. І це справило гнітюче враження на шведське військо.
Петро І поклав на полі бою десять тисяч шведських солдат, три тисячі взяв у полон; до його рук потрапив навіть фельдмаршал граф Реншильд і перший міністр граф Піппер. Петро І, сп’янілий від успіху, забув на якийсь час, що тут загинула не вся шведська армія. Через те Карл XII, Мазепа, кілька козацьких старшин, у тому числі й Кость Гордієнко із запорожцями, почали організовано відступати на південь. 30 червня вони дійшли до Переволочної, сподіваючись, що переправляться до Криму. Але з’ясувалось, що знищено всі човни. Тут їх наздогнали російські загони. Проте шведський король і гетьман зі своїми прихильниками встигли переправитись на протилежний берег Дніпра, а їхнє військо було
