Історія без міфів. Бесіди з історії української державності - Раїса Петрівна Іванченко
Та історична епоха Мазепи була вже іншою, ніж за часів Хмельницького. Якщо Хмельницький міг спертися на широкий рух народних мас, на всі верстви і стани українського населення, то за Мазепи народ вже не піднімався на боротьбу за визволення проти іноземної держави, бо ця держава була ніби своя — православна. Мазепа фактично був ідеологом української шляхетсько–козацької освіченої еліти і водночас був її найяскравішим представником. Та він не міг спертися на всю українську шляхту, яка була тепер роз’єднана на групи. Він вважав, що в цю епоху відродити державність України можна було не з допомогою народних мас, а з допомогою цієї еліти, якщо об’єднати її єдиною ідеєю. Тому він не зважав на соціальні потреби народу, а основну увагу перекинув на козацько–старшинську верхівку. До цього приєднуються в цій ситуації ще й зовнішні фактори. Б. Хмельницький міг протиставити Польщі союз з іншими державами. Мазепа не міг протиставити Росії такого союзу, бо Україні було категорично заборонено входити в стосунки з будь–якою державою. Мазепу звинувачували у зрадництві. Коли в 1707–1708 рр. в російській державі вибухнуло велике повстання донського козацтва на чолі з К. Булавіним, то Мазепа, вірний елітарній психології та ідеології шляхетсько–старшинського класу, не підтримав цього повстання. Але ж із точки зору можливостей відбитись від московської залежності, це було реальним рішенням. Так само, як його виступ проти народного повстання на Правобережжі в 1702–1704 рр. під орудою Семена Палія, який хотів віддати цю частину України під московського царя, аби звільнитись від Польщі. В тому і в іншому разі московський уряд змів би негайно гетьманську Україну разом з Мазепою, коли б гетьман опинився на боці повстанців. Тому не може викликати подиву той факт, що Мазепа на вимогу московського уряду заарештував і передав російським властям С. Палія.
Проте, ці діяння не сприяли популярності Мазепи ні серед селянства, ні серед запорозьких козаків, і він не міг мати від них ніякої підтримки в справі відбиття України від влади московських царів.
Ось чому, коли з’явився на європейському континенті талановитий шведський полководець і король Карл XII, який розгромив польські війська, а потім і російські, Мазепа вдається до переговорів з ним, намагається скористатись його силою для відновлення Української держави.
Так зароджувалася “зрада” Мазепи, зрада московському цареві, зрада тій колоніальній політиці, яку провадив російський уряд щодо України. Один із дослідників діяльності Мазепи історик Ілько Борщак писав про це: “Зрадник? Так. Але зрадник — зі зрадниками–царями, що з перших днів Переяслава зраджували Україну. Кривоприсяжник? Так. Але кривоприсяжник із кривоприсяжниками–царями, що присягали завжди заховати пункти Богдана Хмельницького, які навіть до останніх днів імперії фігурували в повному зібранні законів. Юда? Так. Але Юда з юдами, що продавали за тридцять срібняків українські землі у Вільно, Андрусові, Москві, Бахчисараї, Царгороді і навіть Відні і Лондоні. Проте ніколи Іван Степанович Мазепа не був ані зрадником, ані кривоприсяжником, ані Юдою супроти України, до якої був повний святої любові як до батьківщини”.
Коли 1700 р. російський цар Петро І розпочав війну зі Швецією за прибалтійські землі, Україна й українські війська брали в ній активну участь. Шведський король Карл X!! розгромив російську армію і повів своє військо на територію Польщі. Саме тоді Петро І розпочав реформування своєї армії. Здається, що однією з причин невдач Мазепи було те, що він не зумів також вдатися до реформування свого війська — воно залишилося відсталим порівняно з військовими силами інших держав. Чи гетьман не розумів важливості таких новітніх перетворень, чи не дозволено було йому це робити російським царем — питання неясне. Але найлогічніше буде припустити: йому це не дозволялось.
Мазепа входить у зв’язок з новим польським королем Станіславом Лєщинським, як і з Карлом XII. Є підстави вважати, що Мазепа проводив переговори окремо з новим польським королем, ставлеником шведів Лєщинським, і окремо зі шведами. Справа виглядала так, що в ході Північної війни для України не було виграшної ситуації. Якщо перемогли б Карл XII і польський король Лєщинський, то Україна потрапила б під владу Польщі, і всі завоювання українців загинули б. Якщо перемога була б на боці Росії і старого польського короля Августа ІІ, союзника Петра, Україну поділили б обидві ці держави і рештки її державності були б остаточно знищені. Відомо, що коли над Україною з’явилась загроза вторгнення польських військ і Мазепа звернувся до Петра І, просячи військової допомоги, цар відповів: “Я не можу дати навіть десяти чоловік, борися, як знаєш”. Отже, цар віддавав Україну на поталу ворогам. І взагалі хотів її знищити.
Цю думку підтверджують виявлений згодом в архіві французького міністерства закордонних справ проект Петра І від 1703 р., в якому планувалося усунути гетьмана силоміць від влади, винищити усіх козаків, українські землі віддати росіянам та німцям, ще “раз і назавжди знищити огнище ворохобників”. Були й інші проекти: передати Україну в управління найближчому сподвижнику Петра — Меншикову або ж англійському герцогу Мальборо. Петро зраджував Україну і в часи переговорів з польським королем Августом II, обіцяючи йому віддати частину міст на Правобережній Україні і в Стародубському полку.
Мазепа розумів, що Польща ніколи не згодиться на окреме Русько–українське князівство й федерацію з ним; справа з Москвою була безнадійною, як і з Туреччиною і Кримом. Тому, ведучи переговори з Лєщинським про майбутню федерацію, як того хотіла одна група старшин, він одночасно розпочинає переговори з Карлом XII. За таємною угодою зі шведами Україна мала стати незалежною державою, а Мазепа — довічним її правителем, гетьманом. Після його смерті гетьмани мали обиратись.
Пізніше придворні короля Карла XII, шведські дипломати повідомляли, що для них переговори з Мазепою — це подія великого значення, бо гетьман пропонує йти на Москву через Полтаву, обіцяє допомогу. Так і сталося. Карл XII повернув в Україну.
Але Мазепа довго вичікував, адже військ у нього не було — більшість
