💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Наука, Освіта » Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933 - Джеймс Мейс

Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933 - Джеймс Мейс

Читаємо онлайн Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933 - Джеймс Мейс
розкольників із КПЗУ та фашистів. Він заявляв, що своєю роботою об’єктивно служив справі польського та українського фашизму, бо висловлював погляди, які були економічними відповідниками шумськизму та хвильовизму. Навіть після публікації листа в «Комуністі», додавав Волобуєв, йому не вдалося піти так далеко, щоб повністю дискредитувати волобуєвщину. Його доктрина почала існувати самостійно, незалежно від її автора й відтак перетворилася на зброю в руках класового ворога. Таке її існування, як писав Волобуєв, переконало його спростувати волобуєвщину, яка містила п’ять фундаментальних помилок у своїй методології:

1. Неправильна концепція колоніяльного розвитку за часів імперіялізму, зокрема теорія «колоній двох типів».

2. У зв’язку з цим неправильний підхід до аналізи колоніяльного становища України за царату.

3. Неправильне розуміння завдань компартії раніш пригнобленої країни в галузі національних відносин, у зв’язку з попередніми двома групами помилок, шкідлива й помилкова оцінка цілого нашого національного економічного будівництва.

4. На тлі цього останнього об’єктивно й виникає неприпустиме обвинувачення СРСР в колоніяльній політиці щодо України, що —

5. спричиняється до так званих «практичних пропозицій» — об’єктивний зміст їх коротко формулюється як «орієнтацію на Захід», цебто на відрив України від СРСР[643].

Отже, Волобуєв визнавав свою «об’єктивну вину» в тому, що прислужився буржуазній контрреволюції без жодного наміру так учинити. Він зрікся всіх своїх тез і аргументів на їх користь.

Спершу він відмовився від концепції двох типів колоніальної залежності, що, за його словами, привела його до подання становища України до революції в занадто вигідному світлі. Тобто, він зрікся ідеї про існування колоніальної залежності європейського типу, якому притаманний процес національної консолідації та послаблення економічної бази колоніалізму. З цієї позиції, заявив Волобуєв, економічний розвиток колоній могли розглядати тільки самі колонії. Він тепер стверджував, що, безперечно, модель економічного розвитку колоній порушувалася, проте помилкою було розглядати це порушення як визначальну рису експлуатації колоній європейського типу. А найбільшою помилкою було розглядати експорт капіталу як чинник деколонізації. Хоч якою правдивою видається теорія деколонізації з позицій XX століття після розпаду старих імперій, але тоді Волобуєв услід за Комінтерном відкинув цю теорію. Він погодився, що виведення капіталу з колоній не тільки не було показником дезінтеграції економічних підвалин імперіалізму, воно навпаки було могутнім засобом дальшого покріпачення колоній. Раніше Волобуєв бачив лише те, що вливання іноземного капіталу в Україну дозволило їй досягти таких темпів економічного розвитку, що вона обігнала Росію, — але не помітив, за його визнанням, що цей процес лише додав до старої, віковічної експлуатації України Росією ще й експлуатацію європейським капіталізмом. Він помилився в тому, що вважав економічний розвиток України показником процесу деколонізації, хоча насправді, хоч би який промисловий розвиток тоді відбувався, він мав виразну ознаку моноекономіки, котра слугувала не інтересам України, а інтересам імперіалістів. Тож насправді, як тепер стверджував Волобуєв, за царизму колоніальне гноблення України аж ніяк не послаблювалося, а навпаки посилювалося[644].

Волобуєв після цього визнавав свої помилки в розумінні постреволюційних завдань, які стояли перед комуністичною партією в пошуку вирішення національного питання. Він пояснював: ці помилки були наслідком його «хибного» уявлення про те, що імперіалізм прокладав шлях економічного розвитку, який сприяв деколонізації, а також розгляду економіки окремо від класової боротьби. Вочевидь, ідея окремих економічних організмів дещо суперечила основам марксистської методології. Волобуєв визнавав це, але абсолютно не пояснював чому. Він додавав, що тенденція до «узгодження» між дореволюційними російською та українською економіками впливала на саму природу їхніх економічних відносин таким чином, що економічний розвиток Радянського Союзу був можливий лише як розвиток єдиного економічного організму. Яким чином цей погляд більше узгоджувався з марксистською концепцію класової боротьби, ніж раніші ідеї Волобуєва, — по суті, вже лишалося на розсуд уяві читачів. Цитуючи Леніна, він завважив, що оскільки капіталізм створив великі економічні одиниці, то дещо реакційно було би їх руйнувати. Отже, позиції! про те, що соціалізм можна побудувати на основі економічно незалежних націй, є «дрібнобуржуазною». Окрім того, єдність післяреволюційних економік була абсолютно відмінною від антагоністичної єдності дореволюційного імперіалізму:

Соціялістична економіка — це сукупність соціялістичних, отже не антагоністичних продуктивних відносин. Соціялістичний лад не знає експлуатації людини від людини. Він не знає й експлуатації від метрополії і колоній, пригнічення однієї нації від другої. Соціялістичну економіку базується на якнайширшому, якнайповнішому всебічному розвитку всіх окремих економічних районів. Соціялістична економіка цим забезпечує рівномірність розвитку, що, однак, для стадії переходової означає саме прискорений темп розвитку колишніх колоній. Єдність соціялістичної економіки це є єдність дружнього й добровільного співвробітництва трудящих всіх націй на основі якнайраціональнішого поділу праці. За цього поділу інтереси цілого цілковито забезпечує відповідний розвиток окремих частин, у протилежність імперіялізмові, де надмірний розвиток однієї частини купується коштом затримки зростання інших[645].

Таке визнання ленінських поглядів насправді мало чим спростовує твердження, які Волобуєв висував раніше. Чи визнавав соціалізм колоніальну експлуатацію, чи ні — це практично не мало нічого спільного з твердженням про те, що Україну експлуатує Росія. Так само і теза про гарантування соціалізмом найбільшого раціонального розвитку практично ніяк не заперечує конкретні приклади того, як радянське планування посилювало економічну нераціональність, що існувала в дореволюційній моделі економічного розвитку. Якщо коротко, то тут він уже просто вдавався до схоластики: це хибно, бо догмати цього не визнають.

Після того Волобуєв кається у своїх конкретних гріхах. Мовляв, ідея про те, що Радянський Союз — це більше, ніж одна країна, справді є виявом троцькізму (безумовно, самого Троцького таке твердження здивувало б). А його, Волобуєва, власний економічний сепаратизм був відлунням ідей укапістів (він мав на увазі, що ці ідеї були контрреволюційними, бо десь таке казав Скрипник). Зрештою, він неправильно зрозумів Леніна. І через усе це опинився в одному таборі з хвильовизмом та «зрадниками» з більшості КПЗУ, тож його справедливо звинуватили в українському шовінізмі[646].

У другій частині свого відречення Волобуєв намагався спростувати викладений раніше фактичний матеріал, і стверджував, що неправильно зрозумів дані. Він спробував показати на основі фактів і даних, «як переможне соціалістичне будівництво спростувало і знищило волобуївщину»[647].

Партія не могла вимагати більшого, і, здавалося б, Волобуєв таким чином «купив» собі кілька років життя. Єдине відомо напевно: він зник приблизно в 1930-х. За однією інформацією, його відправили до концтабору, звідки Волобуєв і не повернувся. За іншою — його розстріляли 1938-го. Страчений чи заморений до смерті важкою працею, він так чи інакше заплатив життям за свої ідеологічні гріхи[648].

* * *

Голос Волобуєва був останнім відкритим

Відгуки про книгу Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933 - Джеймс Мейс (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: