Співучасть у злочині - Ігор Іванович Митрофанів
Отже, Пленум Верховного Суду України у розв’язанні проблем, які дискутуються у наукових колах, спирається виключно на положення законодавства про кримінальну відповідальність.
Стаття 31 КК України передбачає окремо добровільну відмову виконавця (співвиконавців), організатора, підбурювача та пособника, а також межі відповідальності виконавця при добровільній відмові будь-якого із співучасників. Особливість добровільної відмови співучасників порівняно з такою відмовою однієї особи при незакінченому злочині пояснюється тим, що єдиний для них вчинюється умисною спільною участю декількох суб’єктів цього злочину.
Спільна участь кожного із співучасників перебуває у причинному, чи, на думку Н. М. Ярмиш, обумовлюючому зв’язку[298] та винному зв’язку із злочином, що вчинюється виконавцем (співвиконавцями). Це обумовлює таку особливість добровільної відмови співучасника, за якої він зобов’язаний або сам, або за допомогою інших осіб, в тому числі органів державної влади, відвернути вчинення злочину виконавцем і тим самим перервати свій зв’язок із цим злочином. При цьому ст. 31 КК по-різному характеризує добровільну відмову окремих співучасників.
Добровільна відмова окремого співучасника має кримінально-правове значення, перш за все, для нього самого як підстава, що звільняє його від кримінальної відповідальності за готування до злочину чи замах на нього. Іншими словами, кримінально-правові наслідки добровільної відмови кожного співучасника мають індивідуальний характер. Це означає, що добровільна відмова виконавця не є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності інших співучасників — співвиконавця, організатора, підбурювача та пособника. Відповідно до ч. 1 ст. 31, при добровільній відмові виконавця (співвиконавців) інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за готування до такого злочину або замах на той злочин, від вчинення якого добровільно відмовився виконавець[299].
Питання кваліфікації дій співучасників злочину у разі, якщо злочин було добровільно залишено одним із них, що зробило доведення злочину до кінця неможливим, неоднозначно вирішувалося на практиці та викликає багато дискусій у науковій літературі. Слід зазначити, що більшість дослідників, зокрема А. В. Наумов[300], П. Ф. Тельнов[301], М. І. Бажанов[302] та ін., вважали, що у зазначених випадках фактично вчинене учасниками належить кваліфікувати як готування до злочину. Водночас Ф. Г. Бурчак пропонував визначати такі випадки як замах на співучасть у злочині[303], а П. І. Гришаєв та Г. А. Кригер[304] — як готування до співучасті чи замах на співучасть у злочині.
На думку М. І. Бажанова, при вирішенні питань відповідальності співучасників при добровільній відмові необхідно застосовувати такі положення:
1) добровільна відмова виконавця розглядається за правилами ст. 17 КК і не має особливостей порівняно з добровільною відмовою особи, яка діє індивідуально;
2) інші співучасники при добровільній відмові виконавця несуть відповідальність за готування до злочину або замах на злочин, залежно від того, на якій із цих стадій добровільно відмовився від доведення злочину до кінця виконавець (ч. 1 ст. 31 КК). На практиці мав місце такий випадок. Троє співучасників домовилися вчинити підпал будівлі з помсти до його власника. Підбурювач умовив виконавця вчинити цей підпал, а пособник приготував і дав виконавцю бензин та інші предмети, необхідні для підпалу. Виконавець, з’явившись на місце злочину, пристосував все необхідне для підпалу, навіть запалив полум’я, але, усвідомлюючи повну можливість вчинити задумане, підпалювати будівлю не став, полум’я загасив, тому що злякався відповідальності. У цій ситуації виконавець відповідно до ст. 17 КК України відповідальності не несе, а підбурювач і пособник від відповідальності не звільняються. Вони винні в замаху на підпал, тому що дії виконавця були доведені до цієї стаді. Кваліфікація дій цих співучасників настає за ч. 1 ст. 15 і ч. 2 ст. 194 КК України;
3) питання про добровільну відмову співвиконавця вирішується за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 31 КК, яка відсилає в таких випадках до ст. 17 КК України. Це означає, що добровільна відмова співвиконавця може виявлятися в дії (бездіяльності), внаслідок якої запобігається завершення злочину іншими співвиконавцями: а) передусім, така відмова можлива на стадії готування до злочину і незакінченого замаху. Вона може бути виражена в активних діях співвиконавця — вмовив інших виконавців не вчиняти злочин, повідомив міліцію і завдяки цьому співучасники були затримані, попередив жертву і вона змогла сховатися тощо. Але добровільна відмова тут можлива і шляхом бездіяльності, коли співвиконавець, добровільно відмовившись від продовження злочину, переконаний, що внаслідок його бездіяльності інші виконавці не зможуть довести злочин до кінця. Наприклад, співвиконавець, у якого були відмички чи знаряддя злому, боячись відповідальності, не йде на місце вчинення злочину, тому інші виконавці не можуть вчинити крадіжки; або, з’явившись на місце вчинення крадіжки, виконавець відмовляється відключити сигналізацію, тому інші виконавці вчинити злочин не можуть.
