Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес - Джеремі Макбрайд

Комісія відзначає, що для підготування розглядуваного висновку не вимагалось проведення якогось ґрунтовного обстеження першого заявника лікарем С. Зокрема, коли після призначення лікаря С. за експерта в жовтні 1988 року перший заявник відмовився від медичного огляду, жодних додаткових заходів, таких як примусові, не зроблено... Крім того, лікар С. супроводжував слідчого суддю з нагоди допиту першого заявника як свідка 1 лютого 1989 року, і тоді перший заявник не заперечував, а з власної волі відповідав також і на питання, які ставив експерт. Окрім того, експерт у своєму висновку від квітня 1989 року не встановив якихось негараздів, що стосувались би правоздатності першого заявника укладати угоди правового характеру.

За цих конкретних обставин, Комісія вважає, що призначення експерта С. для підготування експертизи з питань психічного здоров’я першого заявника не було виявом зневаги до права першого заявника на повагу до його особистого життя, відповідно до пункту 1 статті 8 ... Конвенції.

«Ворва проти Польщі» (Worwa v Poland), 26624/95, 27 листопада 2003 року.

82. Суд наголошує, що призначення психіатричної експертизи з метою визначення психічного стану особи, обвинуваченої в скоєнні правопорушення, залишається необхідним заходом для захисту осіб, здатних учиняти правопорушення у стані часткової втрати своїх розумових здібностей. Проте органи державної влади зобов’язані переконатися, що такий захід не порушуватиме справедливого балансу, який належить підтримувати між правами особи, зокрема правом на повагу до приватного життя, і турботою про забезпечення належного відправлення правосуддя.

83. У цій справі, як визнав Суд, балансу не дотримано. Судові органи в межах територіальної юрисдикції одного суду викликали заявницю повістками для проходження психіатричної експертизи неодноразово і через короткі проміжки часу. Окрім цього, кілька разів після того, як вона приїздила до призначеного місця, її відправляли додому, кажучи, що на вказаний у повістці день ніхто про обстеження не домовлявся...

84. ... Суд, попри те, що заявниця була учасницею великої кількості спорів, вважає, що судові органи не діяли з належною обачністю. Тож втручання в користування заявницею своїм правом на повагу до її особистого життя було невиправданим.

«Демірай проти Туреччини» (Demiray v Turkey), 27308/95, 21 листопада 2000 року.

46. ... Суд зауважує, що органи влади, безумовно, були в змозі оцінити ризики, пов’язані з відвідуванням місця, де, як стверджувалося, був відповідний таємний склад зброї, хоча б тільки з огляду на делікатність ситуації на південному сході Туреччини. Згідно з картою-схемою, представленою урядом, Ахмет Демірай в момент вибуху перебував на відстані 1 м від складу зброї, тимчасом як двоє з жандармів, які його супроводжували, — за 30 м, а третій — 50 м, утворюючи рівнобедрений?! трикутник, в центрі якого був склад зброї... Через брак пояснень уряду причин такої організації дій, що неодмінно породжує серйозні сумніви, а також якихось вказівок з його боку на інші заходи, вжиті для захисту Ахмета Демірая, Суд може зробити лишень той висновок, що відповідні органи не вжили заходів, які, за обґрунтованою оцінкою, могли б, мабуть, захистити від того ризику, на який наразився чоловік заявниці.

47. Отже, Суд вважає, що відповідальність за загибель лежить і на державі. Тому, в цьому випадку було порушення статті 2 Конвенції.

«Люді проти Швейцарії» (Lüdi v Switzerland), 12433/86,15 червня 1992 року.

38. Суд зазначає, що, починаючи попереднє розслідування щодо заявника 15 березня 1984 року, суддя-слідчий Лауфенського районного суду також видав наказ про прослуховування його телефонних розмов ...

39. Немає сумніву в тому, що телефонне прослуховування було втручанням у приватне життя та кореспонденцію п. Люді.

Таке втручання не є порушенням Конвенції, якщо воно відповідає вимогам пункту 2 статті 8 ... Підставою для цього заходу були статті 171b та 171c Бернського кримінально-процесуального кодексу, які застосовуються ... навіть на попередньому етапі розслідування, коли є вагома підстава вважати, що готується вчинення кримінальних правопорушень. Крім того, воно було призначене «запобігти злочинові», і Суд взагалі не має сумніву стосовно його необхідності в демократичному суспільстві.

«Копп проти Швейцарії» (Kopp v Switzerland), 23224/94, 25 березня 1998 року.

73. Водночас Суд вбачає суперечність між чітким текстом законодавства, яке захищає привілей на збереження адвокатської таємниці, коли адвокат перебуває під спостереженням як третя сторона, і практикою, якої дотримувалися в цій справі. Хоча в прецедентній практиці усталився загалом визнаний принцип, відповідно до якого привілей на збереження адвокатської таємниці поширюється тільки на відносини між адвокатом і його клієнтами, закон чітко не встановлює, як, за яких умов і хто визначатиме різницю між питаннями, безпосередньо пов’язаними з роботою юриста за дорученням сторони в судовому процесі, і тими, які стосуються діяльності поза межами його професійного адвокатського мандату.

74. Передовсім викликає, м’яко кажучи, здивування те, що на практиці це завдання має виконувати посадова особа поштової служби, яка є представником виконавчої влади, без контролю з боку незалежного судді, а надто в такій особливо делікатній сфері, як довірчі відносини між адвокатом і його клієнтами, що безпосередньо зачіпають права на захист.

75. Коротко кажучи, швейцарське право, писане чи неписане, не містить достатньо чітких вказівок щодо меж і способу здійснення дискреційних повноважень влади в цьому питанні. Тому-то пан Копп, як юрист, не користувався мінімальним ступенем захисту, якого вимагають принципи верховенства права в демократичному суспільстві. Тому було порушення статті 8.