Ялта. Ціна миру - Сергій Миколайович Поганий
Сталін успадкував зруйновану імперію, територіальні втрати якої зараз намагався відновити. Проте разом з уламками імперії він успадкував і імперські мрії. Мета контролювати Константинополь і протоки вабила і царів, і їхніх комуністичних наступників. Навіть молодші радянські чиновники, зокрема Валентин Бережков, який перекладав розмову Молотова з німецьким послом Фрідріхом фон Шуленбургом про радянські умови приєднання до Осі, підпали під її вплив. «Чи насправді Сталін зможе втілити цю споконвічну мрію російських самодержців? Тоді справді будуть підстави прославляти його як мудрого і великого», — роздумував Бережков, проводжаючи Шуленбурга із Кремля. «Мене наче здолало якесь великодержавне сп’яніння, — писав він багато років по тому, в останні дні СРСР. — Я взагалі не замислювався, скільки горя, крові та сліз принесло б здійснення цих планів».
Візит Молотова до Берліна створив у Сталіна ілюзії, що він міг би оволодіти протоками за кілька коротких місяців. Відносини Сталіна із британцями, котрі загравали з радянським диктатором, навіть коли той загравав із Гітлером, не мали подібних перспектив. Британці заздалегідь дізналися про терміни візиту Молотова і висловили своє ставлення до того, що вони трактували як поглиблення радянсько-німецького союзу, бомбардуючи Берлін тієї ночі, коли Молотов мав останню зустріч із Ріббентропом. Це бомбардування щонайменше ускладнило завдання німців переконати Молотова взяти участь у розподілі «переможеної» Британської імперії. У відповідь на заяву Ріббентропа про те, що з Великою Британією вже покінчено, Молотов начебто поцікавився, чиї ж бомби падають на Берлін[202].
Бомбардування німецької столиці було скоординоване з витоком інформації про британську дипломатичну пропозицію для СРСР. У жовтні британський посол у Москві сер Стаффорд Кріппс запропонував домовленість, за якою Британська імперія визнавала радянські територіальні надбання 1939—1940 рр., у тому числі анексію східних польських провінцій, в обмін на нейтралітет щодо Британії та невтручання СРСР у справи країн Індійського океану. Пропозиція навіть віддалено не була настільки ж привабливою, як та, яку висунув Гітлер, і не враховувала основних тогочасних турбот радянців. «Насправді зазнав невдачі не стільки сер Стаффорд, скільки британський уряд у Лондоні, — стверджувала стаття у випуску Time від 25 листопада 1940 р., — який розуміє російську чутливість гірше, ніж його посол. Хоч сер Стаффорд щиро запевнив Москву у дружбі Великої Британії, уряд заморозив баланси банківських акцій балтійських держав у Англії, відмовився здавати литовські, латвійські та естонські кораблі у британських портах, а попереднього місяця кілька з них реквізував. Усе це поглибило східну недовіру Йосипа Сталіна до західних британців». І справді![203]
Гітлер намагався зіграти на цій недовірі. Під час зустрічі з Молотовим він нібито сказав: «Що відбувається? Англія, якийсь жалюгідний острів, володіє половиною світу, і вони хочуть захопити його весь — цього не можна допустити. Це несправедливо!» «Це не можна вважати нормальним», — сказав Молотов у відповідь. Як він згадував пізніше, Гітлер «збадьорився». «Він хотів переконати мене й майже це зробив», — зауважив Молотов з іронічною посмішкою одному зі своїх знайомих на початку 1970-х рр. У пізніші роки Молотов пишався тим, що лідер нацистів нічого від нього не отримав. «Він хотів утягнути нас до ризикованої справи, — сказав Молотов. — І йому було б вигідно, якби ми застрягли на півдні. Ми б там залежали від нього, а Англія оголосила б нам війну. Треба бути наївним, щоб цього не розуміти». Ні Сталін, ні Молотов наївними себе не вважали. Антиімперська індоктринація змусила їх відкинути проекти далеких колоніальних надбань, але вони були готові до участі в поділі Європи на сфери впливу, які вони вважали імперативом радянської безпеки[204].
Переговори в Берліні переконали Гітлера, що йому доведеться виступити проти свого колишнього союзника: Радянський Союз відмовився розпочати воєнну кампанію проти Британії в Азії і почав виявляти надмірну жадібність щодо своїх надбань у Європі. Вісімнадцятого грудня 1940 р., за неповний місяць після візиту Молотова до Берліна, Гітлер підписав плани вторгнення в СРСР. Операція «Барбаросса», названа на честь імператора Священної Римської імперії XII сторіччя, який очолив третій хрестовий похід, але загинув, так і не досягнувши Святої Землі, була запланована на травень 1941 р. Її творці планували несподіваний напад фронтом завдовжки майже 3000 кілометрів за участю 410 дивізій, або ж понад чотирьох із половиною мільйонів осіб. Операцію перенесли через позапланове вторгнення Німеччини до Греції та Югославії у квітні, і вона почалася в перші години 22 червня, захопивши зненацька радянське керівництво та Червону армію.
Під час однієї із зустрічей Молотова з Гітлером за кавою у листопаді 1940 р. Йоахім фон Ріббентроп, колишній торговець винами, розважав Молотова та Гітлера обговоренням сортів вин та засипав свого гостя питаннями про виноградники Масандри в околицях Ялти. Менше ніж за рік після кавування в Берліні німці повністю володіли виноградниками Масандри. Станом на листопад 1941 р. вони контролювали Крим, де тримали підрозділи Червоної армії в облозі в Севастополі, взяли Київ, оточили Ленінград і були на підступах до Москви.
Німецьке вторгнення відчутно змінило баланс сил у Європі. Британія, яка після капітуляції Франції в червні 1940 р. боролася з нацистською Німеччиною самотужки (США залишалися офіційно незалученими), здобула несподіваного союзника. Черчилль швидко забув про свій антикомунізм і скористався новою ситуацією. «Якби Гітлер вторгся в пекло, — сказав він пізніше, — я б принаймні замовив слівце за Диявола в Палаті громад». Восьмого липня 1941 р. він написав Сталіну листа. Чотирма днями пізніше в Москві Молотов і сер Стаффорд Кріппс підписали угоду про новий військовий союз із Великою Британією. Наприкінці липня Сталін прийняв Гаррі Гопкінса, який прилетів до Москви через Архангельськ, щоб зрозуміти мотиви та підтримати радянського лідера. Наприкінці вересня Аверелл Гарріман і лорд Бівербрук, представники урядів Америки та Великої Британії, прибули до Москви на переговори зі Сталіним про постачання військових припасів, щоб підтримати збройний опір Радянського Союзу. Народжувався новий альянс. Лідери країн, які почали війну протиборчими сторонами, стали партнерами[205].
У Ялті ні Сталін, ні Молотов не хотіли нагадувати гостям про свої стосунки з Гітлером та Ріббентропом на початку війни. Але досвід співпраці з нацистами неухильно впливав на їхню теперішню тактику та амбіції. Підозріле ставлення Сталіна до Організації Об’єднаних Націй значною мірою випливало з гіркого досвіду стосунків Радянського Союзу з Лігою Націй. Сталін сказав Рузвельту й Черчиллю, що його «колеги в Москві не можуть забути подій грудня 1939 року, коли під час Фінської війни під натиском Англії та Франції Ліга Націй виключила Радянський Союз, налаштувала проти нього світову думку й навіть вела мову про хрестовий похід». Він мав на увазі останнє рішення Ради Безпеки Ліги, ухвалене 14 грудня 1939 р. на піку загального обурення радянським вторгненням до Фінляндії, що почалося 30 листопада 1939 р., через три місяці після вторгнення німецьких військ до Польщі.
Радянський напад на Фінляндію був наслідком спроби Сталіна поширити владу на регіон, який пакт Молотова-Ріббентропа
