Мікроби гарні та не дуже. Здоров’я і виживання у світі бактерій - Джессіка Снайдер Сакс

Лікарі цілком можуть почуватися несправедливо звинуваченими у «зловживанні» антибіотиками, адже на їхні рецепти щороку припадає менш ніж половина продажів цих препаратів. «Навіть якщо ми різко зменшимо кількість наших призначень, через усі ці антибіотики в кормах для тварин резистентність усе одно нікуди не подінеться», – стверджує Джим Кінг, президент Американської академії сімейних лікарів, який має приватну лікарську практику в Селмері, штат Теннессі. На підтримку його аргументу нещодавні дослідження показують, що стійкі до лікарських засобів бактерії, поширені у великих тваринницьких господарствах, не лише дістають нас у м’ясі та яйцях, але й витікають із ферм зі стічними водами та дощем, потрапляючи до наших річок та водосховищ. Проте зрозуміло, що найбільш безпосередньо антибіотики впливають на нас – тобто наших резидентних мікробів, – коли ми ковтаємо або ще якось вводимо їх до нашого організму у вигляді концентрованих препаратів. Тут фахівці виділяють кілька дієвих способів, якими лікарі можуть різко зменшити вплив на пацієнтів:

• Позбутись непотрібних призначень. Безумовно, лікарі в наш час менш охоче, ніж іще десятиліття тому, призначають антибіотики, коли ті геть не потрібні, тобто за таких станів, як вірусні інфекції, що просто не реагують на ці препарати. Однак на непотрібні рецепти все ще припадає близько третини всіх антибіотиків, які ми приймаємо. Дослідження за дослідженням, лікарі стверджують, що головною причиною, чому вони призначають антибіотики без потреби, є «наполягання пацієнта». За цими дивними словами (дивними, бо хворі нібито тримають своїх лікарів у кулаці) стоїть визнання, що лікарі вважають простішим нашкрябати призначення, ніж пояснити пацієнтові, що антибіотики працюють лише проти живих організмів, таких як бактерії, а не проти вірусів – збудників більшості респіраторних інфекцій, серед яких застуди та грип. «Іноді легше просто виписати пацієнтові те, що він хоче, – визнає Кінг. – Легше, хоч і явно неправильно».

• Швидше знімати пацієнтів з антибіотиків. 2006 року команда амстердамських лікарів виявила, що стандартне призначення для лікування бактеріальної пневмонії – десять днів на амоксициліні – приблизно на сім днів затягнуте. Вони переконалися, що три дні працюють для позбавлення від інфекції не менш ефективно, розвінчуючи міф, що після коротших курсів найстійкіші мікроби можуть залишитись і спричинити резистентні рецидивні інфекції. Ще більш дивним, мабуть, є те, що донедавна ніхто не ставив під сумнів стандартну тривалість лікування антибіотиками цієї та багатьох інших поширених бактеріальних інфекцій. «Багато такого робили радше за традицією, аніж із вагомих підстав», – каже Кертіс Донскі з Університету Кейс Вестерн. Хороші новини в тому, що голландське дослідження підказало понад десяток аналогічних переоцінок. «У всіх дослідженнях, відомих на цей момент, – каже Донскі, – пацієнти почувалися так само добре й після коротших курсів антибіотиків». Донскі додає, що на широке запровадження рекомендацій нової практики можуть піти роки, попереджаючи, що пацієнтам усе одно нерозумно вирішувати такі питання на власний розсуд: у разі неадекватного лікування якісь глибоко вкорінені інфекції можуть повернутись у тяжчій формі.

• Використовувати менш руйнівні препарати. «Антибіотик, призначений для лікування тієї чи іншої інфекції, проникає в усі куточки організму, сприяючи бактеріям із резистентністю та змінюючи нашу мікроекологію, можливо, назавжди», – попереджає президент Товариства інфекційних хвороб Блейзер, який також обіймає посаду головного лікаря Медичного центру Нью-Йоркського університету. Найгіршими злочинцями в цьому є так звані антибіотики широкого спектра, що вже давно розхвалюються фармацевтичними компаніями за їхню здатність зупиняти практично будь-який різновид бактеріальної інфекції. Більш лагідними для мікрофлори – а отже, такими, що рідше породжують резистентність, – є лікарські засоби вужчого спектра, на кшталт давніше відомих пеніцилінів та еритроміцинів (макролідів), що здатні знищувати такий мікроб, як Streptococcus pyogenes, збудник стрептококового запалення горла, водночас залишаючи сторонні бактерії відносно неушкодженими. На жаль, лікарі сьогодні значно частіше, ніж десять-п’ятнадцять років тому, хапаються за потужну зброю препаратів від усіх хвороб, з огляду на їхню зручність і потужне просування фармацевтичних компаній. Як стверджують фахівці з резистентності, ця тривожна тенденція нівелювала прогрес у переконанні лікарів виписувати загалом менше препаратів.

Суть проблеми, додає Кінг, полягає в тому, що виявлення конкретної бактерії, яка викликає інфекцію, та визначення її чутливості до лікарських засобів потребує часу й зусиль. «У завантаженій приватній практиці просто немає можливості вирощувати культури для виявлення кожного організму, що викликає інфекцію», – пояснює він. На культивування того чи іншого організму з мазка із зіва або зразка сечі, наприклад, зазвичай потрібно від доби до двох, а перевірка на чутливість до лікарських засобів може зайняти ще день.

«Ніхто не буде цим займатись, – каже Кінг. – Як лікар, я радше доберу антибіотик, що, з мого досвіду, добре працює». В ідеалі, додає він, відповідальний лікар пропише препарат найвужчого спектра, здатний подолати цей тип інфекції, а потім, якщо пацієнтові за день чи два не покращає, переведе його на потужніші ліки. «Але іноді простіше зразу прописати засіб широкого спектра й не забивати собі голову подальшими діями», – зізнається він.

Така звичка «спочатку стріляти, а потім цілитись» стає більш виправданою в лікарнях, де від швидкого застосування ефективного антибіотика залежить життя пацієнта. Але застосування антибіотиків широкого спектра в реанімаціях несе із собою значно більший ризик – підрив нормальної мікрофлори тіла і запрошення до вторгнення внутрішньолікарняних супермікробів. З огляду на все вищесказане, фахівці з резистентності погоджуються, що розробка швидкої точкової діагностики стане ключем до реформування практики призначення лікарських засобів.

Наведення на ворога

Восени 2005 року акушер лікарні при Флоридському університеті Родні Едвардс передав своїм медсестрам із пологового відділення нову іграшку – апарат для ампліфікації генів, здатний виявляти відбитки ДНК швидше за будь-що в найпросунутішій лабораторії судово-медичної експертизи. «Вони були в захваті», – каже Едвардс про ентузіазм, з яким медсестри підійшли до завдання, що полягало у швидкому виявленні присутності Streptococcus agalactiae (стрептококу групи B) у пологових шляхах породіль. Цей мікроб є частиною нормальної кишкової мікрофлори, а у 20–40 % жінок ще й частиною вагінальної мікрофлори. Шкідливий він лише для новонародженого під час пологів. Приблизно в кожного сотого немовляти, зараженого стрептококами групи B, розвивається небезпечне для життя зараження крові або спинномозкової рідини. Тому акушери в плановому порядку перевіряють жінок на ці бактерії між тридцять п’ятим і тридцять сьомим тижнями вагітності, відправляючи вагінальні мазки до лабораторії для триденного вирощування культури й призначаючи тим, у кого виявлено позитивний результат, приймання антибіотиків до кінця пологів.

Проблема в тому, що багато жінок потрапляють до пологової палати без результатів аналізу на стрептококи групи B, часто через передчасні пологи, затримки даних культури, загублені папери або відсутність базового спостереження за вагітною. Відповідно, акушерам доводиться щороку без потреби призначати мільйонам вагітних жінок (а отже, і їхнім дітям) антибіотики для захисту від бактерії, якої більшість жінок узагалі не має. А це піддає жінок та новонароджених ризику підхопити стійкі до лікарських засобів внутрішньолікарняні інфекції.

Апарат, який Едвардс передав своїм медсестрам для тестування впродовж 2005 та 2006 років, дає можливість змінити цю ситуацію. Сестра обережно бере мазок із піхви жінки, вставляє кінчик тампона з мазком у невеликий картридж, впорскує заздалегідь відміряну дозу «Реагенту 1» в отвір