Криміналістика - Андрій Віталійович Кофанов

Тактичні прийоми поділяються на обов’язкові та рекомендаційні.

Обов’язкові — визначаються законом, тому їх виконання обов’язкове, і називаються вони не тактичними прийомами, а правилами. Однак з цього питання у криміналістів єдиної думки не склалося. Рекомендаційні прийоми розроблені криміналістичною тактикою на основі даних різних наук (логіки, психології, НОП, інформатики тощо). Доцільність застосування таких прийомів визначає слідчий, виходячи із конкретних ситуацій, що складаються.

Рекомендаційні прийоми повинні відповідати принципам кримінального процесу та криміналістичної тактики. Зазначені принципи поділяються на загальні та окремі.

До загальних принципів належать: а) законність — безумовна відповідність засобів і методів діяльності приписам закону, які забезпечують процесуальні гарантії громадянам; б) етичність — неприпустимість застосування засобів та дій, які принижують честь і гідність громадян, загрожують їхньому життю й здоров’ю; в) науковість — відповідність тактичних прийомів і рекомендацій сучасному рівню розвитку науки; г) планомірність — послідовна реалізація планових засад, які забезпечують доцільність діяльності по збиранню, дослідженню та використанню доказової інформації; д) взаємодія — узгодження діяльності відповідних органів та осіб, які забезпечують компетентне й ефективне застосування тактичних прийомів для досягнення реальних результатів.

Тактичну сторону прийому забезпечують окремі принципи, а саме: оперативність, вибірковість, раптовість.

Оперативність означає своєчасність та невідкладність застосування тактичного прийому; вибірковість — найбільш доцільний добір засобів і прийомів у конкретній ситуації, які забезпечать досягнення потрібного результату; раптовість — це вибір найбільш сприятливого моменту для застосування тактичного прийому, що характеризується елементом несподіваності для певних учасників розслідування.

Класифікація тактичних прийомів:

— за видом процесуальної дії: тактичні прийоми огляду місця події; тактичні прийоми допиту; тактичні прийоми обшуку; тактичні прийоми інших процесуальних дій;

— за діапазоном застосування: тактичні прийоми, які використовуються під час провадження тільки окремих слідчих (судових) дій (допит на місці події, орієнтація на професійні навики обшукуваного тощо); тактичні прийоми, які використовуються у декількох (багатьох) процесуальних діях (постановка тих чи інших запитань, використання типових аналогів, аналіз слідів, предметів, їх ознак тощо);

— за об’єктом спрямованості (або сфери реалізації): тактичні прийоми, спрямовані на здійснення впливу на людину (роз’яснення важливості повідомлення правдивих показань, постановка контрольних, нагадуючих, доповнюючих та інших запитань, демонстрація фотознімків, оголошення висновків експертиз або результатів слідчих дій та ін.); тактичні прийоми, спрямовані на дослідження матеріального середовища (аналіз слідів, предметів, їх ознак, розміщення, використання уявної реконструкції окремих елементів події — моделювання з метою відтворення події, що відбулась, зіставлення слідів, виявлених на місці події, та ін.);

— за ситуаційною варіантністю (тактичні прийоми, які диференціюються залежно від ситуації процесуальної дії). Так, у ситуації повідомлення неправдивих показань під час допиту можуть бути виділені такі тактичні прийоми: постановка контрольних запитань, пред’явлення доказів, оголошення показань інших осіб, допит на місці події тощо;

— за характером інформації: тактичні прийоми, які ґрунтуються на словесній інформації (бесіда на сторонню тему, роз’яснення значення щиросердого розкаяння, постановка тих чи інших запитань тощо); тактичні прийоми, які ґрунтуються на матеріалізованій інформації (демонстрація доказів, різної наочної інформації та ін.).

Процесуальна діяльність слідчого здійснюється у такій формі слідчих дій: допити, огляди, обшуки, експерименти, впізнання та інших, спрямованих на встановлення суттєвих обставин розслідуваної події шляхом виявлення, збирання й дослідження доказів.

В інформаційно-пізнавальній структурі слідчої дії повинні бути виділені такі стадії: 1) тактичного забезпечення; 2) орієнтуюче дослідження; 3) детального дослідження; 4) заключна стадія.

Слідча дія — це передбачені кримінально-процесуальним законом заходи, які застосовуються компетентними особами для збирання, дослідження, оцінки та використання доказової інформації. Аналогічне визначення слідчої дії як процесуального засобу діяльності слідчого зустрічається і у процесуалістів: слідча діяльність проводиться з метою збирання та фіксації доказів.

Слідчі дії в гносеологічному та методологічному значеннях вважаються способом пізнання події злочину та осіб, які вчинили його, а також обставин провадження.

Слідча дія — це процесуальна форма реалізації логічних прийомів пізнання фактів минулого та теперішнього у зв’язку з розслідуванням конкретних злочинів, тобто пізнавально-практична діяльність, в якій абстрактне мислення поєднане з практичною пізнавальною роботою, що має свою структуру (за В.Я. Колдіним): Слідча ситуація — Програмно цільовий комплекс криміналіста — Тактичне рішення — Застосування прийомів, методів засобів — Джерела інформації — Результат.

Існує більш проста структура слідчої діяльності, де врахований суб’єкт діяльності (за структурою Колдіна він не передбачений), який засобами своєї діяльності впливає на об’єкт пізнання, приймає тактичне рішення та одержує на виході кінцевий результат: Суб’єкт: слідчий, дізнавач — Тактичні прийоми, технічні засоби — Слідча ситуація — Тактичне рішення — Результат.

Останню логіко—інформаційну структуру слідчої дії вважаємо більш доцільною.

Завдання першої стадії тактичного забезпечення полягає в тому, щоб на основі прийнятого тактичного рішення організаційно й технічно забезпечити найбільш ефективне провадження слідчої дії. Вагому роль при цьому відіграють операції планування, в ході яких типова модель слідчої дії, вироблена наукою, зіставляється із наявною слідчою ситуацією, загальним планом розслідування, що відображає тактичний задум слідчого по використанню наявних у його розпорядженні методів і засобів.

Друга стадія орієнтуюче дослідження, передбачає створення первинної загальної моделі розслідуваної події, яка могла б слугувати інструментом розшуку джерел доказової інформації. Початковому уявленню про розслідувану подію притаманна зовнішня характеристика останньої, наявність прогалин, неоднозначне трактування окремих вузлів, елементів, а іноді й всієї картини події. Невизначеність події вимагає врахування всіх можливих версій і перевірки всіх можливих джерел інформації.

Третя стадія детальне дослідження спрямоване на встановлення окремих обставин розслідуваної події шляхом аналізу відповідних інформаційних вузлів. Під інформаційним вузлом розуміється сукупність джерел, що містять інформацію про істотну обставину справи (доказовому факті). Так, дані про механізм пострілу можуть бути отримані шляхом