Світла і тіні ОУН - Лев Ребет
З погляду майбутнього організації дуже важливою була референтура юнацтва. Спеціяльні референти та інструктори на організаційних ступенях (при краєвій, окружній, повітовій екзекутивах) мали завдання виховувати окремі гуртки доростаючої середньошкільної молоді на майбутніх членів організації, і в цей спосіб був забезпечений безперебійний доплив все нових членів у ряди ОУН.
Серед середньошкільників був великий грунт для підпільної роботи. Старші річники цієї молоді мали в час постання ОУН певні зв'язки до підпілля ще з років існування УВО, і з моментом злиття УВО з новоствореною ОУН вся ця молодь автоматично перейшла в ряди нової організації. Розв'язання ворожою владою «Пласту» і заборона будь-яких організацій середньо-шкільної молоді залишили серед цієї молоді пустку, яку скоро заповнили підпільні клітини юнацтва ОУН. Спроба керівників «Пласту» втримати цю корисну організацію в підпільних формах не мала більшого успіху, бо загальне наставлення цієї організації виховувати молодь у патріотичному дусі не витримувало конкуренції з поставленням цієї справи в ОУН, що не вдоволялася самим виховуванням, але підготовляла молодь до майбутньої, недалекої діяльности. Голод чину вирішив, що вплив на середньошкільну молодь захопила ОУН.
З внутрішньо-організаційного погляду важливою була ідеологічно-політична референтура, завданням якої було кувати політичну думку в організації і вщеплювати її в ряди членства. З природи речі центральну ролю в цьому напрямі виконувала ідеологічно-політична референтура в Краевій Екзекутиві, що вважалася тоді найвищою в ієрархії всіх референтур. Це зрозуміле, коли врахувати, що для молодого членства організації шукання шляхів і метод підпільної політичної дії та їхнього теоретичного обґрунтування були рішальні. Короткий, дво-, трирічний, протяг часу діяльности цієї референтури з довгими, цілонічними дискусіями, з гарячковим зачитуванням та виписуванням витягів із всякої, часто насліпо захопленої публіцистики та різної політичної літератури сильно об'єднав учасників цих дискусій між собою, а головно тодішніх мешканців згаданого Академічного Дому. Вони — з перспективи часу можна про це одверто сказати — спільно мріяли мрії своєї молодости, разом ширяли в поривах та набирали віри в себе і діло, на яке поривалися. Тоді зав'язалася політична і особиста приязнь, тоді висунулися на чоло певні особи, тоді оформився певний, окреслено молодечий стиль роботи і певний спосіб думання, що характеризують роботу останків цього середовища до сьогодні.
Цікаву роботу виконувала референтура громадської роботи чи, як тоді вона називалася, референтура т. зв. органічного сектору. Це була ділянка роботи, яку думали монополізувати за собою, як було згадано, наші залеґалізовані, старі партії. ОУН як підпільна організація трактувала цей відтинок, відповідно до своєї настанови, другорядно. Проте громадській роботі присвятила вона багато уваги, трактуючи одначе громадські установи не як самоціль, а як засіб для виховання загалу. Відповідно до цього певна кількість членів організації була відставлена до громадської роботи. Йшлося про те, щоб громадські установи давали максимум національного виховання, щоб «Просвіти», «Рідні Школи», кооперативи, спортові гуртки і т. д. найкраще виконували свої завдання.
У висліді ОУН здобула великий вплив на цьому відтинку. Коли йдеться про низові клітини, то там, в деяких повітах вплив ОУН був стовідсотковий. Річні збори повітових централь «Просвіти» чи інших установ проходили там під пригнітаючим впливом членів і прихильників організації і керівні органи цих установ були вибирані на пропозицію та голосами маси прихильників і симпатиків ОУН. Хоча впливи організації на низові клітини громадських установ були сильні, ОУН однак не збиралася перебирати контролі над центральними установами у Львові. Поставлення роботи в цій ділянці і так не належало до першорядних завдань організації, і цю роботу на низових і середніх ступенях громадських установ організація підсилювала, як згадано, тільки допоміжно, використовуючи їх відповідно до значення цих установ для піднесення національного та культурного виховання і для політичного освідомлення мас у дусі визвольної політики.
В наслідок цього, не зважаючи на те, що ОУН мала великий вплив на громадські установи, центральні управи цих установ далі комплектувалися за давнім звичаєм залаштунковими домовленнями представників старих партій, що вважали ці справи за сферу виключних своїх впливів.
Військова і розвідна референтури до вибуху війни як слід не розвинулися. Перша знаходилася в стадії плянування аж до розгрому ОУН польською поліцією в 1934 р. Вона розвинула свою діяльність щойно під час війни, спершу на еміграції в Кракові, пізніше за німецької окупації на батьківщині. В 1934 р. перестала також діяти розвідча референтура, що спершу широко розвинула була свою роботу, зорганізувавши окрему мережу («сітку»), тобто свої клітини, по всіх організаційних ступенях і втримуючи з ними свій зв'язок, окремий від загально-організаційного. Ця розвідча мережа була загальним джерелом інформації і мала, між іншим, служити як інструмент для внутрішньо-організаційної контролі, що крило в собі певну небезпеку. Інформації цієї розвідчої мережі йшли не нормальним, тобто організаційним шляхом, а окремими зв'язками розвідки і, що найважливіше, мали «довірочний», тобто анонімовий і тим самим безконтрольний характер. У випадку невідповідної постанови цей розвідчий апарат міг прибрати форм «апарату в апараті», тобто ролю центрального стрижня організації, який, не виконуючи політичної роботи та не відповідаючи за неї, контролював би її.
Під час війни, починаючи від емігрантських часів у Генеральній Губернії, функцію внутрішньої контролі перебрала «Служба безпеки», відкривши нову ланку роботи і метод діяльности організації.
За винятком розвідчої референтури, вся організаційна робота йшла шляхом не ресортових зв'язків, а шляхом територіальної ієрархії. Окремі екзекутиви (краєва, окружні, повітові) відповідали спільно за всі ділянки своєї роботи, і зв'язки йшли центрально: від голови чи організаційного референта до їхніх відповідників в окружній чи повітовій екзекутиві. Тільки юнацтво мало в справах чисто виховних час до часу свій окремий контакт з референтом юнацтва в Краєвій Екзекутиві.
В організаційних низах окремі ресорти роботи зникали, починаючи від району вниз, і були цілком уніфіковані. Районовий та підрайонові керманичі (в деяких округах вживались назви «надрайон» на означення вищої і «район» — нижчої адміністративної одиниці), кожний на просторі своєї території, полагоджували всі справи свого терену. Повіт був поділений на 4–6 районів, які ділилися на 2–3 підрайони. Критерієм поділу на райони і підрайони був природний, географічний зв'язок між окремими селами
