Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999 - Тімоті Снайдер
«Перетворення націй» Тімоті Снайдера — це фундаментальна праця, яка дає глибокий та масштабний огляд історичних процесів, що визначали розвиток Центрально-Східної Європи протягом чотирьох століть. У цьому епохальному дослідженні автор розглядає трансформації та національні ідентичності чотирьох ключових народів — поляків, українців, литовців і білорусів, від епохи Речі Посполитої до сучасних держав, що постали після розпаду Радянського Союзу. Снайдер, як провідний історик цього регіону, з надзвичайною точністю та аналітичністю висвітлює переплетення політичних, культурних і соціальних змін, які формували цей складний і багатонаціональний простір. Вивчити цю унікальну працю можна на readbooks.com.ua, де зібрані найкращі наукові дослідження, що розкривають історичні перипетії Європи та світу.
Ця книга є дослідженням про те, як нації, що колись існували в межах однієї імперії або конфедерації, поступово перетворювалися на самостійні політичні одиниці, проходячи через періоди об'єднання, розколів, завоювань і визволень. Центральним моментом у дослідженні Снайдера є Люблінська унія 1569 року, коли Польща та Литва об'єдналися у єдину державу — Річ Посполиту. У цьому союзі знайшли своє місце і українські та білоруські землі, які на довгий час стали частиною цього політичного утворення. Снайдер детально аналізує, як цей союз вплинув на формування ідентичностей народів, що опинилися в його межах, і як ці процеси впливають на сучасні політичні та національні реалії.
У книзі досліджується процес національних перетворень, які мали місце у XVIII–XIX століттях, коли Річ Посполита зникла з політичної карти Європи після поділів Польщі між Росією, Пруссією і Австрією. Цей період став початком нового етапу в житті народів Центрально-Східної Європи, коли кожен із них почав шукати свій шлях до збереження культурної ідентичності, мови та самовизначення. Особливо цікавим є аналіз Снайдера щодо впливу цих поділів на українців та білорусів, які опинилися під владою Російської імперії, і поляків та литовців, які намагалися зберегти свою національну самобутність у нових політичних реаліях.
Однією з ключових тем книги є вивчення процесу національного відродження, яке охопило Польщу, Україну, Литву та Білорусь у XIX столітті. Снайдер ретельно досліджує, як розвиток національних рухів вплинув на формування національних ідентичностей, як виникали ідеї національної самостійності, і як ці ідеї поширювалися серед різних соціальних верств населення. Автор робить особливий акцент на роль інтелігенції та культурних діячів у цих процесах, підкреслюючи, що саме культура і мова стали ключовими елементами у боротьбі за національне самовизначення.
Україна, яка на довгий час перебувала у складі Польщі, а згодом — Російської імперії, є одним із центральних об'єктів дослідження Снайдера. Автор аналізує, як українська національна ідея формувалася під впливом польських, литовських та російських впливів, і як це зумовило подальший розвиток української національної самосвідомості. Особливу увагу приділено подіям початку ХХ століття, коли Україна намагалася здобути незалежність під час революційних подій 1917-1921 років, а також важливому періоду 1991 року, коли вона стала незалежною державою після розпаду Радянського Союзу.
Щодо Білорусі, Снайдер показує, як цей народ, що на початку свого існування був частиною Великого князівства Литовського та Речі Посполитої, поступово опинився під впливом російської культури та політики. Він детально розглядає, як білоруська національна ідентичність зазнала складних трансформацій, особливо в умовах радянської влади, коли білоруська мова і культура були майже повністю витіснені російською. Попри це, у ХХ столітті білоруські національні діячі змогли відродити ідею білоруської державності, що й призвело до утворення незалежної Білорусі у 1991 році.
Литва, як і Польща, має давню історію державності, але її шлях до незалежності також був складним. Після поділів Речі Посполитої литовці опинилися під владою Російської імперії, і лише у ХХ столітті їм вдалося відновити свою державність. Снайдер розглядає, як литовці зберігали свою національну ідентичність, незважаючи на репресії та русифікацію, і як національне відродження литовців у кінці XIX століття стало важливим кроком на шляху до незалежності.
Польща, як ключовий гравець у політичній історії цього регіону, також є важливим об’єктом дослідження Снайдера. Він розглядає, як польська національна ідея зберігалася та зміцнювалася після втрати незалежності у кінці XVIII століття, і як поляки змогли відновити свою державу у 1918 році після Першої світової війни. Особливу увагу приділено питанню польсько-українських відносин, які виявилися досить складними у ХХ столітті, коли обидві нації змагалися за контроль над територіями Галичини та Волині.
Один із найважливіших аспектів праці Тімоті Снайдера — це його аналіз впливу Другої світової війни та радянського періоду на національні рухи у цьому регіоні. Війна стала величезною катастрофою для всіх народів Центрально-Східної Європи, але вона також дала поштовх до відродження національних ідентичностей, особливо серед українців, литовців і білорусів, які боролися за своє місце у новому світі після закінчення війни. Снайдер детально досліджує процеси радянізації, репресій і депортацій, які суттєво змінили демографічну карту регіону і залишили глибокі рани у національній пам’яті цих народів.
Окремо варто згадати про період розпаду Радянського Союзу, коли всі чотири нації — Польща, Україна, Литва і Білорусь — отримали можливість утвердити свою незалежність. Снайдер майстерно аналізує, як політичні, економічні та соціальні процеси цього часу вплинули на становлення нових незалежних держав. Він також звертає увагу на те, як історичні травми та досвід минулих століть продовжують впливати на сучасну політику та міжнаціональні відносини в регіоні.
Тімоті Снайдер
ПЕРЕТВОРЕННЯ НАЦІЙ
Польща, Україна, Литва, Білорусь
1569–1999
Маріанні Браун Снайдер
і Гаєві Естел Снайдер,
а також пам'яті
Люсіль Фішер Гедлі
і Герберта Міллера Гедлі
Власні назви та джерела
У цій книжці піде мова про трансформацію національних ідей, причини етнічних чисток та підстави для національного примирення. У ній також ітиметься про боротьбу за простір та спірні території, які в різні часи називались по-різному різними людьми, а тому й про несхожість історії та пам'яті, що стає очевидним, коли звертати увагу на власні назви. Для цього наведений нижче географічний покажчик містить топоніми вісьмома мовами, які використовувались під час написання цієї книги[1].
Кількох зауваг потребують і назви країн. У цій праці все, що стосується середньовічної Київської Русі, позначається як «києво-руське». Культура східних слов'ян ранньомодерної польсько-литовської Речі Посполитої називається «руською». Прикметник «російський» використовується для Російської імперії, Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки і Російської Федерації. Термін «український» позначає географічне поняття в Середньовіччі та ранньомодерному часі, але політичне — в сучасному контексті. «Литовський» і «польський» стосуються відповідних політичних утворень і культур у відповідні часи. Історичні землі «Галичини» та «Волині» так і називатимуться протягом усього тексту.
Ця книжка грунтується на архівних матеріалах, збірках документів, парламентських стенограмах, міністерських меморандумах, газетах (місцевих, загальнодержавних і національних меншин різних країн і періодів), щоденниках, спогадах і листуванні, наукових публікаціях та інших друкованих і рукописних джерелах, а також на інтерв'ю з державними службовцями, депутатами парламентів, міністрами та головами держав. Назви архівів подано абревіатурами, збірок документів — їхніми короткими назвами: пояснення знаходяться в кінці книжки. Назви статей і книжок спочатку цитуються повністю, а потім подається лише прізвище автора та скорочена назва; решта джерел вказуються повністю.
Географічний покажчик
АНГЛІЙСЬКА УКРАЇНСЬКА ПОЛЬСЬКА БІЛОРУСЬКА Vilnius Вільнюс Wilno Вільня Lviv Львів Lwow Львоў Kyiv Київ Kijow Kieў Minsk Мінськ Minsk Мінск Galicia Галичина Galicja Галічына Volhynia Волинь Wolyn Валынь Poland Польща Polska Польшча Lithuania Литва Litwa Летува Belarus Білорусь Bialorus Беларусь Ukraine Україна Ukraina Украіна Russia Росія Rosja Расея РОСІЙСЬКА ЇДИШ НІМЕЦЬКА ЛИТОВСЬКА Вильнюс Vilne Wilna Vilnius Львов Lemberik Lemberg Lvovas Киев Kiv Kiew Kijevas Минск Minsk Minsk Minskas Галиция Galitsye Galizien Galicija Волынь Volin Wolynien Volyne Польша Poyln Polen Lenkija Литва Lite Litauen Lietuva Белоруссия Vaysrusland Weissrussland Baltarusija Украина Ukraine Ukraine Ukraina Россия Rusland Russland RusjaКарти
Вступ
Коли з'являються нації? Що стає причиною етнічних чисток? Як держави можуть примиритися?
Ця книга про народження модерних націй. Вона починається зі створення в XVI ст. найбільшої держави ранньомодерної Європи, Речі Посполитої, націю якої складала її шляхта: католицька, православна й протестантська. Об'єднані спільними політичними та громадянськими правами шляхтичі польського, литовського та східнослов'янського походження визначали себе, латиною чи польською мовою, як належних до «польської нації». Для них було цілком зрозумілим і природним, що мови держави, приватних розмов, літератури та літургії є мовами різними. Після поділів Речі Посполитої у XVIII ст. імперіями-суперниками деякі патріоти почали асоціювати націю з народом, а національність — з народною мовою. Наприкінці XX ст., яким і закінчується ця книга, землі колишньої Речі Посполитої поділили між собою держави, названі за націями: Польща, Україна, Литва та Білорусь. Відповідно до найпоширенішого на цей момент уявлення про національність державні кордони мали охоплювати мовні спільноти, а мови повсякдення, політики та релігії мали бути одною і тою самою. Яким чином з одної ранньомодерної національної ідеї постали чотири модерні?
Наш шлях крізь ці зміни вестиме від уявлень про націю в ранньомодерній Речі Посполитій (1569–1795) та імперіях XIX ст., які її розділили (1795–1918), до національних ідей у незалежних державах і радянських республіках, що витіснили останніх (1918–1939). Ми побачимо, що ранньомодерна ідея польської нації пережила поділи й процвітала в імперські часи, а її дезінтеграція почалась лише наприкінці XIX ст. Проте навіть тоді модерні національні погляди виникли зі змагання з їх ранньомодерними попередниками на тлі дещо віддаленої імперської влади. Ця прихована боротьба традиційного патріотизму й етнічного націоналізму тривала навіть у нових державах, створених після Першої світової війни. І хоча державотворення після 1918 р. нав'язувало необхідність вибору, обмежуючи альтернативи,