Серед таємниць і чудес - Микола Олександрович Рубакін

голови святої людини райдужне сяйво, вінець, коло. Чудо це чи не чудо? Тепер відомо, що такі кола і сяйва справді можуть з являтися, і не тільки навколо голови «праведника», а навіть навколо голови звичайної і грішної людини. Для цього потрібен теж збіг деяких обставин, які, між іншим, зустрічаються досить часто і в різних місцевостях. Тепер точно і достовірно доведено, за яких саме обставин можна бачити своїми очима райдужне сяйво навколо голо ви. Воно з’являється під час сходу або під час заходу сонця, тобто коли сонце стоїть низько над землею. Такі кола-сяйва бачили безліч людей на багатьох горах і горбах — і в Швейцарії, і в Німеччині, і в Криму, і на Кавказі. Ці кола-сяйва дуже схожі на ті, які бувають у холодну туманну погоду на небі круг місяця. Якщо є проміння світла, що падає під певним кутом, а також хмара, туман чи дощ, то будуть і райдужні кола круг вашої голови.

Колись вважали чудом і небесним знаменням золоті хрести на небі і великі вогняні стовпи, просто кажучи, відблиски північного сяйва, і навіть звичайнісіньку райдугу. Нема нічого дивного і в тому, що на небі іноді з’являються великі кола, що перетинаються, і там, де вони перетинаються, — світліші місця, нібито місяця чи сонця. Завдяки цьому здається, що на небі відразу буває по кілька цих небесних світил. Правда, такі явища зустрічаються рідко, але все-таки і вони стали цілком зрозумілими. Походять вони від гри світла в дуже холодних хмарах. Таку ж гру світла можна спостерігати в скляних підвісках, якими часто прикрашають церковні люстри або панікадила.

А добування води з каміння? Мешканці африканських та азіатських пустель дуже добре вміють відшукувати воду ніби особливим чуттям і добувати її. Тепер в гарячій африканській пустелі десятки і навіть тисячі кілометрів зрошуються водою, добутою з каміння и піску. І добувають її в таких місцях пустелі, де про воду й згадки не було.

А ось, наприклад, гарячий, нестерпно задушливий вітер пустелі — самум. Колись він вважався однією із кар єгипетських, посланих чомусь на весь народ єгипетський за гріхи одного лише фараона. Самум і досі — справжня кара для єгиптян. Він, як і раніше, спалює своїм гарячим диханням усю країну і затемнює сонце, наганяє «пітьму єгипетську», перетворює день на ніч. А інші єгипетські кари? Як і в часи Мойсея, Єгипет терпить від незліченних полчищ гнусу, від собачих мух, від зажерливої сарани. І тепер у цій країні буває пошесть на людей і на худобу, з виразками і запаленнями. Страшна чума теж іноді відвідує єгиптян і губить десятки тисяч людей, в тому числі й первістків. І від всього цього жахливого всенародного лиха як при Мойсеї, так і понині, найбільше, зрозуміло, терпить і без того знедолена біднота, тобто трудовий народ, на плечах якого і тримається вся держава. Але невже і справді всі ці народні лиха не звичайні явища природи, а чудеса, породжені надприродними силами? В такому разі чому ж вони лягають тягарем на трудовий народ, а не на винного фараона?

ЯК ЧУДЕСА ЗАЛЯКУЮТЬ ЛЮДЕЙ

Але віра в чудеса держиться не тільки на темноті людській. Цю віру підтримує і ще дещо. Що саме?

Страх.

Страх перед таємничими, надприродними силами, які ось тут перед очима втручаються з людські справи. Без цього втручання немає ніяких чудес. А де є втручання цих сил, там людині стає страшно. Тому всілякі чудеса залякують.

І ось що цікаво. Буває якраз і навпаки: те, від чого люди, лякається, теж здається їй таємничим, а тому чудесним.

Ось що розповідає, наприклад, один німецький мандрівник, на прізвище Еренберг, про своє перебування в безлюдній африканскій пустелі. Подія відбувалась у такій місцевості, де можна було чекати нападу бедуїнів — жителів цих місць. Із-за страху перед ними мандрівники мимоволі мусили посилити варту біля свого табору в нічний час. І саме через цей страх сталося те, про що потім Еренбергу соромно було навіть говорити.

«Досить довго, — розповідає Еренберг, — стояв я вночі на варті при повному озброєнні серед страшньої мертвої тиші неживої пустелі. Чути було лише пирхання верблюдів, що жували свою жуйку, та важке дихання моїх поснулих супутників. Тільки оці звуки, що чулися серед нічної тиші і темряви, нагадували мені, що є ще якесь життя навколо мене. Всюди панувала темрява безмісячної пустельної ночі, якої ніколи не буває в наших краях. Тільки інколи вона прояснювалася на якусь мить зорями, що падали з неба. Я мимоволі вслухався в мертву тишу. Не пам’ятаю як, але несподівано мене стривожив дуже дивний шелест, який тихо пронісся біля мене по піску пустелі. В ту ж мить я схопив свою двоствольну рушницю, уважно оглянув її і ступив кілька кроків туди, де чулося шарудіння.

Відразу все затихло.

Я добре знав, що бедуїни часто влаштовують свої напади, підповзаючи мов змії. Невже це вони? Я вже хотів будити своїх супутників, бити на сполох. Але раптом знову почувся той самий шелест, причому в різних місцях, і навіть дуже недалеко від мене. Я швидко попрямував туди, де було чути шарудіння; напружував зір, щоб проникнути в темряву. І що ж? Повз мене по піску котилися, здавалося без всякої на те причини, якісь кульки завбільшки близько сантиметра; я підняв кілька таких кульок і побачив, що вони скачані з вологого піску. Я приніс ліхтар і при його світлі розгледів під кожною такою кулькою великого чорного жука, який досить швидко котив збитий у кульку пісок».

То був звичайнісінький жук (Aleuchus sacer), порода цих жуків досить поширена в африканській пустелі. Стародавні єгиптяни називали цього жука «священним» і уподібнювали його божеству, яке тримає в своїх руках увесь світ, точнісінько так, як священний жук тримає своїми лапами кульку піску. Зображення священних жуків досить часто зустрічаються на стінах зруйнованих стародавніх єгипетських храмів; печатки стародавніх фараонів також мали вигляд священного жука.

Розповідь Еренберга свідчить, що іноді й жук може збудоражити всю душу