Таємна історія Радянського Союзу - Павло Правій

Існує кілька цікавих світлин, на яких зображено Володимира Леніна в Горках улітку 1923 року. Не треба бути спеціалістом із психіатрії, аби бачити у цьому скляному порожньому погляді вождя абсолютне безумство. І нам не відомо, коли саме психіка його безповоротно зруйнувалася, – навіть свідченням очевидців довіряти не можемо, бо більшовики брехали, мов худий Сірко на Місяць. Знаємо лише, що партійна верхівка іноді, навіть починаючи з 1921 року, ігнорувала деякі «поради» та «вказівки» формального голови уряду РРФСР, а потім і СРСР. Знаємо також, що від початку 1922 року Ленін звертався до лікарів із цікавим запитанням: чи не загрожує йому божевілля? Для цього мали бути якісь підстави. Тож якщо він сам (будучи й до цього напівбожевільним) почав помічати певні негаразди, можемо констатувати, що завершальний етап розпаду особистості припадає саме на цей період. Подальші інсульти розвіяли навіть уламки. З іншого боку, хотів би застерегти читачів від довіри «сенсаційним документам», які у величезній кількості гуляють не лише в пресі та історичній белетристиці, але навіть у наукові монографії та дисертації потрапляють.

Одна з останніх світлин Леніна. Літо 1923 року. Відомо, що коли Господь хоче когось покарати, він позбавляє його розуму.

Йдеться про «фейковий» лист від 16 грудня 1923 року нібито від лікаря Леніна, адресований Сталіну, де є такі «перли»: «…пацієнт протягом кількох діб відмовляється чистити зуби. Він вважає, що в зубному порошку отрута, яка проявиться після випитого чаю або кави. З рота пацієнта виходить моторошний неприємний сморід. На запитання лікарів про походження смороду пацієнт відповідає, що навмисно не чиститиме зуби, щоб збивати з ніг контру і змовників, яким він буде дихати в обличчя <…> Пацієнт убиває час у постійній писанині, яку потім розпихує по сховках. Його листи співробітники і медперсонал знаходять в найнепристойніших місцях. Я прямо-таки втомився вилучати ці конверти з незліченними вказівками» [67].

Це «знахідки» такого собі Германа Назарова, російського «патріота», який накатав цілу книгу «Мифы советской эпохи», повну усіляких вигадок, що купи не тримаються. На Леніні, Сталіні, Троцькому, Дзержинському купа страшних злочинів, вони були нелюдами, поряд з яким Гітлер і Пол Пот видаються хлопчиками з церковного хору, але навіщо вішати на них ще й відверту брехню? Це, до слова, підриває довіру до інших, цілком достовірних свідчень. З цієї ж серії і фальшивий лист Леніна до Дзержинського від 20 грудня 1921 року про підступи Сталіна. Наводжу уривок, бо саме звідси пішли вигадки про нібито нетрадиційну сексуальну орієнтацію «пролетарського вождя» та навіть про його інтимні стосунки з Троцьким: «Феліксе, Надійка каже, що до неї дійшли відомості, що Сталін виголосив фразу, нібито педерастам в Кремлі настав кінець.

Звичайно ж, це було вимовлено більш грубо і лайливо, але, як я зробив висновки, це має стосунок до мене і моїх товаришів. (Позначка Сталіна: «Ілліч зовсім сказився»)» (там само). Словом, треба бути максимально обережними в цьому потоці й не обдурювати себе, навіть якщо дуже хочеться. А от те, що Леніна було отруєно – правда. Це підтверджується як свідками, так і фактами, в т. ч. результатами розтину його тіла. Передусім, це, звичайно, значне перевищення вмісту миш’яку та ртуті у тканинах. Плюс незвична руйнація судин головного мозку, яка не відповідає віку, але може бути наслідком отруєння. Є свідчення такої собі Єлизавети Лесото, якій буцімто під час прогулянки у в’язниці заарештований особистий кухар Леніна Гаврило Волков повідав, що його хазяїна отруїли. Нібито, принісши йому сніданок, Волков застав Леніна конаючим і той подав йому записку, в якій було нашкрябано: «Гаврилушко… мене отруїли… виклич негайно Надю… скажи усім, кому можеш». Але це, найімовірніше, вигадка. Гаврило Волков постає то кухарем, то лікарем. На прогулянки у в`язницях чоловіків і жінок не виводили разом і до спільних камер їх і поготів не саджали, а таємничий Волков названий са ме співкамерником не менш таємничої Лесото. Ну і, звісно, залишається запитання, як Ленін міг передбачити, що до нього увійде саме Волков і звернутися до нього у записці персонально. Так само, як не відомо, куди ділася ця записка, що він її, безсумнівно, мав передати Крупській, а та – Троцькому.

Очевидно, ці фантазії виникли через дві речі. По-перше, сліди миш’яку і ртуті, і по-друге, існування доповідної записки Сталіна до ЦК у березні 1923 року, у якій він повідомляє про прохання Леніна надати йому ціаністий калій, аби покінчити з життям, якщо стане зовсім погано. За словами Сталіна, жодних отрут вождю не передавали. Як же було насправді? Хвороба Леніна, що прогресувала роками, була лікарям незрозумілою. Ще до інсультів, нагадаю, він звертався до психіатрів із питанням, чи не є божевільним і чи не загрожує йому божевілля. Значить, він щось відчував навіть суб’єктивно. Звісно, його заспокоювали, навіть якщо прояви хвороби були очевидними: душевнохворий на чолі партії та уряду – це страшний удар по іміджу. Тож ми навряд чи колись отримаємо реальні висновки лікарів – вони підчищалися й фальсифікувалися.

У ті часи, якщо клінічна картина видавалась незрозумілою, передбачали сифіліс. Сифіліс на початку ХХ століття був наскільки розповсюдженим, настільки ж і різноманітним за своїми проявами. Вражав внутрішні органи, кістки, судини, головний мозок тощо. Абсолютно точно відомо, що сам Ілліч теж підозрював у себе цю хворобу, бо вживав препарати на основі ртуті і головне – у 1922 році він приймав «Сальварсан», який застосовується винятково для лікування сифілісу. Саме цей препарат містить миш’як. Тобто напівбожевільний або уже й зовсім божевільний «вождь світового пролетаріату» у відчайдушній спробі втриматися за життя займався самолікуванням і фактично сам себе труїв. Нарешті ще одне. Відомо, що судини головного мозку Леніна були забиті вапном. Враження було настільки глобальним, що коли під час розтину лікарі постукували по мозку скальпелем, лунав звук наче від ударів по картону. Через це в часи СРСР навіть запустили брехливий міф про те, що таке захворювання у Леніна було через його «титанічні розумові зусилля». Про світле майбутнє пролетаріату вождь думав в режимі 24/7, ось і трапилася біда. Вашому автору десь так у році 1980 вчителька про таке розповідала. Проте саме цей факт піднімає завісу над таємницею божевілля і смерті