Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода
118 У приспіві цієї пісні вчуваються рядки з гратуляційних віршів Феофана Прокоповича до імператриці Анни Іоанівни: "Ты наш ясный свѣт, / Ты наш красный цвѣт, / Ты красота, / Ты доброта" [див.: Cyzevskyj D. Literarische Lesefrtichte. Ein Zitat aus Prokopovyc bei Skovoroda // Zeitschrift fur slavische Philologie. -1934. - Bd. XI. - S. 22].
119 Від гр. кріѵоѵ - 'лілея'. Памва Беринда тлумачив слово крін як "лелѣа, або цвѣт" [БериндаП. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 426]. Біла лілея -емблематичний образ. Див., наприклад, 80-ий малюнок зі збірки «Symbola et emblemata», який має підпис: "Всегда имѣет свою силу. Inclyta virtus" [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 20-21]. ш Харрань - месопотамське місто, згадуване в Старому Заповіті.
ш Гергесенські поля - земля довкола палестинського міста Гергеси, яку називали також Гадаринською землею.
122 у четвертому томі рукописного зібрання Ковалинського (ф. 86, № 24, арк. 94) зберігся ранній автограф цієї пісні під назвою «Помни послѣдняя...»:
Распростри вдаль взор твой и разумны лучы,
И конец послѣдній поминай.
Всѣх твоих дѣл в кую мѣть стрѣла улучит,
Наблюдая всВх желаній край,
На коих вегцах основал ты дом?
Если Камень, то дом соблюдет.
Если ж на пѣску твоих стать Хором, wt лица земли вѣтр разметет.
Всяка плоть песок есть и мірска вся слава,
И его вся омерзѣет сласть.
Возлюби узкой путь, бѣгай обгца нрава;
Будь твоя Господь с Давідом часть,
Если нужно есть вернутся в Сіон,
То зачем тебѣ в Мір снисхождать?
Путь опасен есть во Іерихон,
Живи в градѣ, иже всѣх нас Мать.
Если ж опустился ты в сію дорогу,
Бог скорѣе путь да преградит,
Ибо знаєш, что снишовши в бездну мноіу,
То ум в безднѣ зол наш не радит.
Ы ТЫ, иже все дух тойжде єси И число твоих не скуднет лѣт,
Ты, разбойничы в нас духы смѣси!
Твоя буря да сокрушит сВть!
ш Неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового 7: 39. Пор.: по/иинлй пос/іѢднаа твоа, й во в^ки не согр^шйши.
ш Неточна цитата з Книги Притч Соломонових 14: 12. Пор.: Єств пХтв, иже /ИнЙтса
Че/ІОВ^КШ/ИЪ Пр<)ВЪ ВВ^И, ПОС/іѢдНАА же ЄГШ ПрИ^ОДАТЪ во дно ада.
(23) Неточна цитата з Плачу Єремії 3: 24. Пор.: Ч^етв /Иоа гдв, рече дХіш /Иоа.
(24) Книга Псалмів 72 (73): 26.
І25) Ієрихон - стародавнє палестинське місто.
<26> "Яка найбільша кара для грішників? Сам гріх" (лат.). Михайло Ковалинський свідчив, що під кінець життя Сковорода якось сказав: "Величайшее наказаніе за зло есть здѣлать зло...". Ця думка сягає своїм корінням стародавньої філософії. Наприклад, Сенека писав у «Моральних листах до Луцілія» (LXXXVII, 25; ХСѴІІІ, 14): "...найбільша покара за злочини - в них самих"; "...перша й найбільша кара для злочинця - чинити зло..."; "...покара за злочин - у самому злочині" [Ауцій Анней Стека. Моральні листи до Луцілія / Переклав з латини Андрій Содомора. - Київ, 2005. - С. 340, 432]. Так само міркував і Северин Боецій у своїй «Розраді від філософії» (IV. Р4): "Хай це видасться неймовірним, але лихі люди неминуче будуть найнещасливішими тоді, коли їм удасться довершити злочин, аніж коли не зможуть здійснити свого задуму. Адже, якщо пориватися думкою до чогось злого - це нещастя для людини, то ще більше нещастя -мати змоіу вчинити те зло; сам лихий намір, без учинку, - то мов невизрілий плід. Кожен, як бачиш, перебуває зі своїм нещастям, але потрійно нещасливим є той, хто замишляє лихе, хто може його заподіяти й хто, врешті, таки його заподіює" [Боецій С. Розрада від філософії / Пер. з лат. А. Содомори; передм. В. Кондзьолки. - Київ, 2002. -С. 109]. Зрештою, Плутарх, указуючи на Гесіода як на джерело цієї думки (Роботи і дні, 265-266), у трактаті «Чому божество зволікає з воздаянням» («De sera numinis vindicta» -Сковорода переклав цей трактат, але текст перекладу не знайдено) пояснював: "...зло, породжуючи разом із собою муку й терзання, несе в собі покарання, і не після злочину, а разом з ним. Коли злочинців ведуть на страту, кожен із них несе свій хрест, - так і злодіяння щоразу готує саме собі знаряддя кари: воно саме - кат свого жалюгідного життя, озброєний соромом, клопотами, безліччю тривог, дикими пристрастями й безугавним хвилюванням" [Плутарх. Исида и Осирис. - Киев, 1996. - С. 141-142]. За часів Сковороди така настанова була поширена в моральній теології, зокрема й українській. Тогочасні богослови, окреслюючи єство гріха, спиралися найперше на Авіустина, Дунса Скота й Тому Аквінського [див.: DerdziukA., OFMCap. Grzech w XVIII wieku. Nurty w polskiej teologii moralnej. - Lublin, 1996. - S. 109-117]. А, наприклад, Авіустин (Сповідь,
1. XII. 19) казав: "...кожен не доведений до ладу дух стає карою для самого себе" [Святий Августин. Сповідь / Пер. з латини Ю. Мушака. Вид. 3. - Київ, 1999. - С. 14]. Зазначмо, що українські богослови так само розглядали гріх як "найбільше нещастя", а розмірковуючи про те, "чи може бути зло як таке бажаним", покликалися на Августина [див.: Калиновский С. Десять книг Аристотеля к Никомаху, то есть Этика // Памятники этической мысли на Украине XVII - первой половины XVIII ст. / Сост., пер. с лат., вступ, статья и прим. М. В. Кашубы. - Киев, 1987. - С. 68, 69, 90].
(27) Перше послання св. ап. Павла до коринтян 15: 56.
<28> Книга Псалмів 18 (19): 13.
<29> Неточна цитата з Книги Псалмів 1: 1. Пор.: Е/іженъ /иХжъ, йже не йде нл еов^тъ нечестйвы^ъ,