Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода

66 Пор. з народними приказками: "То чоловік, як кришталь"; "Чистий, як кришталь" [Франко, № 15799, 15800]. Можна пригадати також схожі рядки сербського поета, вихованця Києво-Могилянської академії Йована Раїча з його «Канта о воспоминаниіу смерти»: "Никто jeja гроз изб]ежит, / зане BcjeM нам смерт предлежит; / coBjecT чист]а, / правда CBjaTaja, / не бо]ит cja, / она ]едина / jecT невредима / от стрел jeja" [Лесковац М. Антологи]а старе српске поези]е. - Нови Сад; Београд, 1964. - С. 50-51; див. про це: ПелешенкоЮ. Григорій Сковорода і сербська література XVIII ст. (спроба типологічного порівняння) // Пам'яті Григорія Сковороди / За ред. проф. Л. В. Ушкалова. - Харків, 1998.-С. 114-115].

67 Книга Псалмів 41 (42): 8. Ця тема з Псалтиря привертала пильну увагу старих українських поетів. Наприклад, Іван Максимович писав у своєму «Алфавиті»: "Бездна бездну взьіваєт, ты, мой Боже, бездна / Милосердія щедрот, аз же грѣхов бездна" [Максимович І. Алфавит собранный, риѳмами сложенный. - Чернігів, 1705. - Арк. 134].

68 Книга Псалмів 1: 2.

69 Євангелія від св. Івана 4: 10.

70 Мабуть, це коментар Сковороди до слів св. ап. Івана.

71 Очевидно, це парафраза Книги Псалмів 41 (42): 8. Пор.: Еезднл ве^днХ при^ыв^етъ.

72 Євангелія від св. Матвія 5: 3.

73 Книга Ісуса, сина Сирахового 38: 24.

74 Книга Псалмів 45 (46): 11.

75 Море - один з найпопулярніших образів у літературі українського бароко. Наші письменники XVII-XVIII ст. часто говорили про море світу та про "солоне море" дочасного людського життя, про "глибоке море" Бога й Пресвятої Тройці, море Богородиці, море сліз, гріхів, пристрастей, вічних райських насолод та "вогняне море геєнське", море Божої хвали, серця, совісті, книжної праці, смерті, сумнівів тощо [докладніше див.: УшкаловЛ. Світ українського бароко: філологічні етюди. - Харків, 1994. - С. 65-66]. Цей образ не раз зринає й у творах Сковороди. За його допомогою філософ змальовував, наприклад, "три світи" (макрокосмос, мікрокосмос та світ символів). Однак найчастіше Сковорода говорить про небезпечне й зрадливе море світу.

76 Зберігся ранній автограф цієї пісні:

Ах поля, поля зелены,

Поля, цвѣтмы распещренны!

Ах долины, яры!

Круглы могилы, бугры!

Ах вы, вод потоки чисты!

Ах вы, берега трависты!

Ах вашы волоса, вы, кудрявіи лѣса!

Жаворонок меж полямы,

Соловейко меж садамы;

Тот, виспр летя, свирчит,

А сей на голлях лящит.

А когда взойшла Денница,

Свистит в той час всяка птица.

Музікою воздух разтворенній шумит вкруг.

Толкш солнце виникает,

Пастух овцы вигоняет.

И на свою свирѣль видает дрожливо трель.

Пропадайте, думы трудны!

Города премноголюдны!

А я с хлѣба куском умру на мѣстѣ таком.

За епіграф до цього автографа взято слова з «Георгік» Вергілія: "О fortunatos nimium bona si sua norint agricolas". Щоправда, Сковорода трохи змінив порядок слів. Пор.: "О fortunatos nimium, si sua bona norint, / Agricolas!" (Вергілій. Георгіки, 458^59). У перекладі Миколи Зерова: "Найщасливіше було б, коли б щастя свого пильнували, / Просте життя хліборобів!" [Зеров М. Твори: У 2 т. - Київ, 1990. - Т. 1. - С. 203].

77 Друге послання св. ап. Павла до коринтян 6: 17.

78 Парафраза Пісні над піснями 7: 11. Пор.: Прїидй, врлте /ибй, й в^ыде/иъ нл село,

ВОДВОрЙ/ИСА ВЪ СЕ/іФуВ.

79 Пісня над піснями 8: 5.

80 Такі "аркадські" образки з'являються в українській літературі досить рано. Варто пригадати бодай «Євхаристеріон» Софронія Почаського: "Свѣтлый промень солнечный всѣх увеселяєт, / Гды на землю бляск ясный з Олімпу спущаєт, / Теды стада в широких полях дознавают / Обфитнои радости и утѣху мают, / А пастушок убогій под листєм буковым / Простых пѣсній складаєт в тВню здоровым, / Аркадскіи быдлята надставляют уха, / Ґдьі спВваєт, он зась дмет, поки станет духа" [Почаський С. Eux«QLcn;f|Qiov, албо Вдячность ясне превелебнВйшому в Христѣ єго милости господину отцу кир Петру Могилѣ // Тітов Хв. Матеріяли для історії книжної справи на Вкраїні в ХѴІ-ХѴІІІ в.в.: Всезбірка передмов до українських стародруків. - Київ, 1924. - С. 302]. Неабиякого поширення вони набули на зламі ХѴІІІ-ХІХ ст., зокрема під впливом філософії Сковороди [див.: РусоеА. Какова роль "Возного" в «Наталке-Полтавке»? // Киевская старина. -1904. - Т. LXXXIV. - Янв. - С. 46].

81 Книга пророка Аввакума 2: 1.

(1) Ідеться про другий подвиг Геракла (тр.НракАцс,) - знищення стоголової Лернейської гідри. Образ Геракла стає популярним в українській літературі від початку XVII ст. [див., наприклад: Копистенський 3. Друга передмова до «Бесід св. Івана Златоуста на 14 послань св. ап. Павла» // Тітов Хв. Матеріяли для історії книжної справи на Вкраїні в XVI-XVIII в.в.: Всезбірка передмов до українських стародруків. - Київ, 1924. - С. 57]. У європейській бароковій літературі Геракл, який перемагає гідру, символізував Христа [див.: Nowicka-JezowaA. Jan Andrzej Morsztyn і Giambattista Marino. Dialog poetow europejskiego baroku. - Warszawa, 2000. - S. 220-221]. Старі українські письменники так само залюбки порівнювали Христа з Гераклом (Геркулесом) [див., наприклад: Га-лятовський І. Ключ разумѣнія. - Київ, 1659. - Арк. 85; ГалятоеськийІ. Месія правдивый. -Київ, 1669. - Арк. 452; Радивиловський А. Вѣнец Христов. - Київ, 1688. - Арк. 452].

(2) Іолай (гр. ІдАаос,) - супутник та візник Геракла.

Р) У грецькій міфології сирени - це морські чудовиська, напівжінки-напівптахи, що мешкали на острові десь між Італією та Сицилією. Словник Памви Беринди пояснює слово "сірены" так: "див морскій, до пояса стан панянскій, а далѣй рибѣй" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 454]. Сирени зваблювали мореплавців на погибель своїми чарівними голосами. Сирени - надзвичайно поширений бароковий образ світових зваб. Досить пригадати панегірик Стефана Яворського «Pelnia nieubywai^cey chwaly», де один з розділів має назву «Ulysses inter syrenes...» [див.: jaworski S. Pelnia nieubywai^cey chwaly. - Kiiow, 1691. - K. 24-25], або яскравий пасус у «Театроні» Івана Максимовича: "...тѣм поучаєт Сократ: похоти плотскія, аки сирены морскія, должно преходить на образ Улисса, вложивши он в ушеса своя воск, безбѣдно преиде по водах их пѣнія" [Максимовичі. Ѳёатроѵ, или Позор нравоучителный