Великий вибух популізму. Як економічна криза змінила світову політику - Джон Б. Джудіс

Греція була однією з перших країн, які не змогли обслуговувати свій борг. Коли правоцентристський уряд, контрольований партією «Нова демократія», звернувся по допомогу до «Трійки» — Європейської комісії, ЄЦБ та МВФ, «Трійка» натомість зажадала від Греції впровадження заходів жорсткої економії, спрямованих на зменшення державного сектора, скорочення зарплат, підвищення податків і приватизацію державних активів. Зіткнувшись із протестами, уряд «Нової демократії» пішов у відставку й оголосив нові вибори, на яких переміг Загальногрецький соціалістичний рух (ΠΑ.ΣΟ.Κ., ПАСОК) під керівництвом Йорґоса Папандреу.

Коли економіст Яніс Варуфакіс, який тоді консультував ПАСОК, порекомендував оголосити дефолт за борговими зобов’язаннями, керівництво відкинуло цю ідею як «зрадницьку»[263]. Вочевидь розгублений, уряд соціалістів у травні 2010 року підписав із «Трійкою» меморандум: в обмін на кредиту 100 млрд. євро, який буде використаний для повернення боргу первинним кредиторам, Греція мала запровадити заходи жорсткої економії. Вони передбачали масштабне скорочення бюджету й різке підвищення в Греції податку на додану вартість (ПДВ). Ці заходи послабили попит і призвели до підвищення рівня безробіття. Через закриття компаній вони також підвищили дефіцит бюджету. «Суверенітет Греції буде сильно обмежено», — вихвалявся колишній президент Європейської комісії Жан-Клод Юнкер[264].

Вирішивши питання з Грецією, «Трійка» взялася за Іспанію, де також із 2010 року почали керувати соціалісти — Іспанська соціалістична робітнича партія, або ІСРП. В обмін на кредит у 50 млрд євро іспанський уряд погодився на різке скорочення бюджету, включно з припиненням надання державної допомоги багатодітним родинам і скороченням пенсійного страхування шляхом підвищення пенсійного віку. Після того як у листопаді 2011 року соціалістичний уряд не переобрали і замість нього прийшли правоцентристи з Народної партії, іспанський уряд погодився на ще більш драконівське скорочення бюджету, зокрема на велике підвищення ПДВ і запровадження трудового законодавства, що значно спрощувало роботодавцям процес звільнення працівників.

Як показав досвід Тетчер 1980-х, подібні заходи суворої економії можуть спрацювати, але тільки тоді, коли країна, що їх застосовує, уже має життєздатні експортні галузі (що, зокрема, включають фінансові послуги) й оточена країнами, економіка яких зростає і які прагнуть купувати імпортні товари та послуги й інвестувати в галузі з нижчою зарплатою. Греція не мала жодної з цих умов, а Іспанія могла скористатися ними мінімально. У Греції запропоновані «Трійкою» заходи суворої економії лише ще більше погіршили ситуацію та призвели до подальших переговорів щодо фінансової допомоги й додаткових заходів економії. Ці кроки також викликали протест популістів проти фальшивих обіцянок процвітання від ЄС та проти як соціалістичних, так і правоцентристських партій, які з ними погоджувалися.

Похмурий період диктатури завершився в Греції тільки 1974 року, коли Режим полковників спровокував війну з Туреччиною за Кіпр і після цього був повалений його власними ж ініціаторами — військовими. Наступного року Константінос Караманліс і «Нові демократи» виграли вибори, але 1981 року до влади прийшли соціалісти [ПАСОК] під проводом Андреаса Папандреу (батька Йоргоса Папандреу) і залишалися біля керма (іноді поступаючись «Новим демократам») протягом переважної більшості наступних тридцяти років.

ПАСОК удалося створити в Греції низькопробну версію соціал-демократії із системою пенсійного забезпечення, державною системою охорони здоров’я й державним сектором, що за обсягом (16 % ВВП) приблизно дорівнював держсекторові деяких інших країн ЄС. При цьому ПАСОК не спромоглася ані побороти масштабні ухиляння від сплати податків серед грецьких багатіїв і представників тіньової економіки, ані переглянути партійну практику використання державного сектора як засобу для отримання хабарів та надання протекції. Ухиляння від податків поглиблювало дефіцит держбюджету, а корупція державних чиновників породжувала недовіру до обох головних партій, відкриваючи лівим можливість претендувати на владу.

Комуністична партія Греції вийшла з періоду диктатури розділеною на зовнішнє крило, що залишалося поза межами країни й повністю підпорядковувалося Радянському Союзу, та внутрішнє «єврокомуністичне» крило, яке прагнуло зробити Грецію демократичним членом європейської спільноти[265]. 1989 року, коли холодна війна вичерпала себе, обидва крила партії сформували «Сінаспізмос» — Коаліцію лівих і прогресу. Те, що лишилося від прорадянської Комуністичної партії, зрештою, зазнало розколу. Однак 2004 року залишки «Сінаспізмос» об’єдналися з феміністськими та екологічними групами й заснували СІРІЗА — «Коаліцію радикальних лівих». Спочатку СІРІЗА була вільною коаліцією, що висувала спільних кандидатів, і її перші зусилля були, без сумніву, посередніми. На виборах 2004 року вона отримала тільки 3 % голосів, і навіть у жовтні 2009 року, коли внаслідок початку фінансової кризи соціалісти знову переможно повернулися до влади з 43,9 % голосів, СІРІЗА набрала тільки 4,6 %.

Однак догідлива реакція ПАСОК і «Нової демократії» на вимоги ЄС щодо суворої економії змінила грецьку політику. Починаючи з травня 2010 року, коли уряд соціалістів погодився на вимоги ЄС щодо різкого скорочення бюджету, на вулиці в Афінах та інших містах вийшли сотні тисяч демонстрантів. Значну частину з них становили студенти та безробітна молодь, але до них приєдналися й робітники-страйкарі. На виборах у червні 2012 року СІРІЗА під проводом Алексіса Ципраса, інженера-будівельника, члена комуністичної молодіжної організації, а пізніше секретаря молодіжної організації «Сінаспізмос», вела кампанію, спрямовану проти поступок соціалістів перед ЄС. СІРІЗА обіцяла анулювати меморандум із ЄС, націоналізувати грецькі банки, підняти податки на багатих і призупинити виплату боргу доти, доки Греція не відновиться після рецесії. Цього разу СІРІЗА посіла друге місце після «Нової демократії» із приголомшливим результатом у 26,9% голосів. ПАСОК, що дискредитувала себе згодою на сувору економію, посіла лише третє місце із 12,3 %. Вона досі не оговталася після тих виборів.

На виборах 2012 року СІРІЗА отримала найкращі результати серед молодих виборців, безробітних і містян, зайнятих як у державному, так і в приватному секторі. Найгірше за неї голосували домогосподарки, літні громадяни та виборці із сільської місцевості