Після війни. Історія Європи від 1945 року - Тоні Джадт

Протестувальники в Києві у вересні 1991 року (через тиждень після проголошення української незалежності) тримають фото жертв НКВС. Пам’ять про радянські репресії в Україні, яку Сталін піддав штучному каральному голоду, що майже дорівнював геноциду, була особливо потужною.

Цигани (роми) в Бухаресті, 1996 рік. У Європі живе близько п’яти мільйонів циган, лише в Румунії — щонайменше два мільйони. Усюди вони наражаються на упередження та знущання (або ж їм заборонено в’їзд, як у Великій Британії).

Цю румунську жінку продавали за 800 доларів, Бухарест, грудень 2002 року. Сексуальна торгівля в Східній Європі набувала масштабів епідемії. Кримінальні угруповання заманювали або викрадали дівчат з Румунії і країн колишнього СРСР для проституції в Західній Європі та на Балканах.

Чекаючи на вступ до ЄС, Угорщина приєдналася до НАТО, обравши це як другий найкращий варіант (У 1999 Році) — саме вчасно, щоб долучитися (без особливого бажання зі свого боку) до війни в Косові. На банері над стійкою НАТО на Міжнародній виставці в Будапешті в 1997 році написано: «Біля воріт НАТО».

Серби в червні 1989 року відзначають 600-ту річницю «Битви на Косовому полі» — останньому оплоті середньовічної Сербії проти турецької навали. Слободан Мілошевич зумисне роздмухував історичні образи, обіцяючи захистити сербську «національну й духовну цілісність».

Косовські албанці, 21 березня 1999 року. На останньому етапі Югославських воєн Мілошевич намагався терором змусити албанську спільноту виїхати. Це відверте впровадження етнічної чистки зумовило збройне втручання НАТО (нехай і з запізненням) — уперше в історії Альянсу.

Жертви бійні в Сребрениці в липні 1995 року. Сербські бойовики під проводом Ратка Младича вивели 7400 боснійських чоловіків і хлопців з міста та розстріляли, тимчасом як за цим споглядав озброєний нідерландський миротворчий контингент ООН.

Туреччина — переважно мусульманська країна в Малій Азії — має виразно європейське «покликання». На цьому фото прихильники прем’єр-міністра Ердогана вітають його прапорами Туреччини та ЄС під час його повернення до Анкари в грудні 2004 року, після того як він домовився з ЄС про дату початку переговорів щодо членства.

Франція як одна з країн-засновниць ЄС відхилила проект «Європейської Конституції» на загальнонаціональному референдумі в травні 2005 року. Деякі французькі виборці боялися, що євросоюзівських правил буде замало; інші — що забагато. Багато хто, насамперед Туреччина, просто боявся, що буде забагато Європи.

Йорг Гайдер, лідер австрійської ультраправої Партії свободи. Попри поодинокі огріхи, Гайдер успішно дистанціювався від нацистського минулого Австрії, водночас нападаючи на інші партії та «іноземну наволоч». На фото підпис: «Він вам не брехав!».

«Голосуйте по-данськи!» — Піа Кьорсгаард, лідерка Данської народної партії, яка одержала 12% голосів на виборах у 2001 році. Навіть у Скандинавії популізм нового типу спонукав мейнстримні партії продемонструвати свою «жорсткість» й обмежити надання притулку та прав іноземцям.

«Третій шлях» Тоні Блера між європейською «моделлю» та необмеженим ринком, як і його намагання лавірувати між ЄС й «особливими відносинами» Лондона з Вашингтоном, мав обмежений успіх. Коли у бритів була така можливість, багато хто їхав по медичні послуги на континент.

Марокканці в андалусійському місті Альмерія протестують проти іспанського расизму, лютий 2000 року. Тимчасом як Західна Європа дедалі більше ставала мультикультурною, випадки прояву упереджень і напруження все одно траплялися доволі часто, зокрема вздовж дірявого середземноморського кордону ЄС.

Вихідці із Сомалі перед собором Санта-Марія Новелла, Флоренція, 1997 рік. Станом на 2000 рік у ЄС проживало близько п’ятнадцяти мільйонів мусульман. Серед усіх релігій Європи іслам поширювався найшвидше: за іронією долі, це було спадщиною імперського минулого християнської Європи.

Жак Ширак на церемонії вшанування пам’яті 13 тисяч паризьких євреїв, заарештованих у липні 1942 року. До його великої честі Ширак був першим французьким президентом, який визнав роль Франції в «Остаточному вирішенні»: він оголосив ці роковини днем «скорботи та сорому для французів».

Канцлер Німеччини Ґергард Шредер виступає з нагоди шістдесятих роковин звільнення Аушвіцу. Винищення європейських євреїв під час війни, помітно відсутнє в суспільній свідомості в перші післявоєнні десятиліття, стало центром європейської офіційної пам’яті — у Німеччині та в усіх інших країнах.

Примітки

1

У подальших розділах посилання здебільшого традиційного характеру: у них подано коментар до тексту, а не вказано на джерело. Щоб не збільшувати обсяг і так вже дуже великої книжки, розрахованої на широку аудиторію, увесь корпус посилань у неї не увійшов. Натомість джерела і повна бібліографія до цієї праці невдовзі будуть доступні для перегляду на сайті Інституту Ремарка: nyu.edu/pages/remarque/.

2

Український переклад книжки опубліковано у Видавничому домі «Альтернативи» у 2001 році. — Прим. ред.

3

Український переклад книжки опубліковано у видавництві «Дух і літера» у 2007 році. — Прим. ред.

4

Остполітік («Нова східна політика») — період нормалізації відносин між Федеративною Респуб­лікою Німеччина та Східною Європою, насамперед Німецькою Демократичною Республікою, з 1969 по 1974 рік. — Прим. наук. ред.

5

Відповідь Гарольда Макміллана на запитання журналіста, чого він найбільше боїться для свого правління. — Прим. пер.

6

Болгарія стала членом Європейського Союзу у 2007 році. — Прим. пер.

7

Цитата з промови Вінстона Черчилля «Це був їхній зоряний час», яку він виголосив 18 червня 1940 року перед Палатою громад. — Прим. пер.

8

Мається на увазі радянських; тут і далі автор вживає російський / радянський і Росія / СРСР як синоніми, що загалом відповідає західному підходу, який передбачає ототожнення Росії з Радянським Союзом. На підміну цих понять союзниками вказує і Тоні Джадт: «Як і Черчилль, де Ґолль думав