Демократія - Кондоліза Райс
Нині у Польщі відродження глибоко консервативних соціальних практик, зокрема побожність, зіштовхується з процесом становлення більш ліберальних європейських цінностей та вірувань. Оскільки на континенті зросло невдоволення ЄС — Велика Британія навіть вирішила вийти з союзу, — Польща й у собі відшукала євроскептиків.
Деякі поляки вважають, що Європа надто соціально ліберальна й не поважає національні традиції. Є такі, що хочуть вийти з союзу. Надто багато поляків думає, що недостатньо швидко збільшується зарплатня і що зростає нерівність. Польські робітники, які перетнули кордони, аби працевлаштуватися в Німеччині, Ірландії або Великій Британії, розповідають, що відчувають дискримінацію й упередженість. Невдоволені поляки нарікають на своїх лідерів та на Європу.
Ці обставини породжують праві партії — крайніх націоналістів і релігійних фундаменталістів. При тому, що це поширений у Європі тренд, такі молоді демократії, як Польща, особливо вразливі до появи популістів, які озвучують подібні нарікання. Такі лідери починають кидати виклик ще не встояному інституційному ладу, зміцнюючи президентську гілку влади й намагаючись послабити інші сили.
У жовтні 2015 року партія «Закон і Справедливість» здобула приголомшливу перемогу на парламентських виборах. Уперше з часу звільнення одна партія має більшість у Сеймі і свого президента Ярослава Качинського. Прийшовши до влади, ПіС здійснила кілька популярних змін, приміром, скасувала ухвалу про підвищення пенсійного віку, збільшила виплати на дітей сім'ям із двома та більше дітьми, мінімальну зарплатню. Така популістська політика відбиває головні демографічні тренди. Населення Польщі зменшується і старіє, а старші люди вимагають забезпеченості. Католицька церква здавна тиснула на уряд, аби він заохочував подружжя мати більше дітей.
Але інші кроки непокоять більше і можуть загрожувати демократичному конституційному ладу Польщі. Найсерйозніші з них спровокували кризу між урядом та Конституційним трибуналом, одним із чотирьох судових інститутів. У Польщі є Верховний суд, але він не здійснює судовий нагляд, як у США. Цим переймається Конституційний трибунал, котрий визначає «конституційність законів». Тобто це найважливіший правовий інститут, який обмежує виконавчу владу.
Партія ПіС уперше шокувала після приходу до влади 2015 року, коли відмовилася надати місце суддям, легально призначеним урядом партії «Громадянська платформа», що програла вибори. Нові лідери поєднали ці дії з додатковим призначенням двох суддів перед закінченням їхніх каденцій. Конституційний суд відмовився допустити їх до складання присяги. Президент трибуналу, союзник уряду, зробив це через голови інших членів суду. Власне, Польща одержала дві команди суддів.
Тоді ПіС вирішила змінити регламент трибуналу, провівши відповідні закони через парламент, у якому мала більшість. Трибунал знову зреагував і оголосив нові закони неконституційними. Відтоді між урядом та трибуналом триває протистояння, і ця гілка судової влади, власне, паралізована.
У відповідь ЄС ухвалив резолюцію, у якій назвав такі дії «систематичною загрозою верховенству права в Польщі». Польща порушує ст. 7 Угоди з ЄС, через що країна може зазнати санкцій, а її право голосу може бути призупиненим. В Угорщини є право вето, і її прем'єр Віктор Орбан, ще один сильний політичний лідер на злеті, застеріг, що блокує такі кроки.
Страшна ворохобня зчинилася з приводу контролю державних ЗМІ. Уряд створив Національну раду ЗМІ з правом набирати й звільняти персонал державного телебачення й радіо. Кажучи, що приватні ЗМІ надто чутливі до рейтингів, урядовці доводять, що державні ЗМІ повинні перейматися патріотизмом. Вони нарікають, що розвелося забагато шоу на кшталт «Танці з зірками».
Багато хто підозрює: таке пояснення — звичайнісінька відмовка. Реальна мета — зробити ЗМІ речником режиму, що незграбно інколи й робиться.
Відвідуючи Польщу 2015 року, президент Обама нагадав уряду, що дії треба узгоджувати з демократичними принципами, і це прозвучало як м'яке дорікання ПіС. Державні ЗМІ його коментарі спотворили. Вийшло, що президент лише хвалив поляків за їхню демократію. Звичайно, американська й вільна польська преса подали це як скандал, що завдало урядові прикрість.
Досі приватні ЗМІ користувалися імунітетом, але багатьом здається, що це лише справа часу й що уряд візьметься за них згодом. Особливо непокоїть закон, який обмежує іноземну власність (німці володіють трьома найбільшими медіа-компаніями в Польщі). І за цими статтями уряд скорочує валютну рекламу. Це серйозно послаблює приватні ЗМІ в Польщі та збільшує їхню непряму залежність від державного забезпечення ресурсами. Якщо іноземці не зможуть володіти цими засобами, а держава їх не фінансуватиме, вони просто зникнуть.
Звичайно, є межі того, що ПіС може зробити. Так, провалилася заборона абортів. У Польщі й так найбільш суворі закони в ЄС, але заборона наразилася на масові протести. 85 000 користувачів Facebook заполонили сторінку «Жінки для жінок», і кілька сотень людей пішли з меси, коли священики почали тиснути на вірян і вимагати підтримати закон.
Одна польська дослідниця стверджує, що в боротьбі з приводу абортів ідеться не про аборти, а про роль церкви в політиці[61]. Поляки, пише вона, напрочуд релігійні, але це не означає, буцімто вони хочуть, аби церква диктувала політику. Тобто з цього питання утворився вододіл у такій глибоко католицькій країні.
Польська демократія навряд чи зруйнується через нинішні виклики. Бо ще діє ретельна рівновага між державною владою та політичною свободою. Країна пройшла всі віхи, які ми асоціюємо з демократичною консолідацією: повторювані мирні вибори, відносно незалежна судова влада, громадянсько-військова стабільність, вільна преса, сповнене сил громадянське суспільство та повага до прав людини.
Однак поточні обставини в Польщі нагадують нам, що розвій демократії — це не пряма лінія. Радите це покроковий процес, який передбачає і відступи у своєму розвитку. Лунали голоси, що польські демократичні сили стали послужливими й вірять, ніби їхня демократична консолідація незворотна. Кажуть, що «Громадянська платформа» не потурбувалася про те, аби задовольнити сподівання населення, що зростають. А прозахідні лідери не побачили, як збільшується розрив між культурними цінностями Брюсселя і центрального регіону Польщі. Однак демократію в Польщі, далебі, не втрачено. У червні 2016 року я була у Варшаві, де взяла участь у форумі з екс-міністром закордонних справ Радеком Сікорським. Говорили переважно про геополітику, але не цуралися й теми польських викликів.
Видно було, що незалежна польська преса й громадянське суспільство дають відсіч, прилюдно й енергійно. Щодня на паперових носіях та в Інтернеті з'являються статті, які критикують урядову політику й привертають увагу до тих, хто хоче посилити владу. Тим часом атмосфера лишається відкритою й вільною.
Історія Польщі свідчить, що вона здатна дати раду нинішнім клопотам і постати сильною та демократичною. Захист демократії не завершується ніколи.
