Таємна історія Радянського Союзу - Павло Правій

– 3-4 місяці. Чому можна було навчити за такий час? Правильно: читати по складах і лічити на пальцях. Більшого не потрібно. Чому? Слово Леніну, який розпинався перед художником Юрієм Анненковим під час сеансів написання свого портрету: «Взагалі, до інтелігенції, як ви, напевно, знаєте, я великої симпатії не маю, і наше гасло «ліквідувати неписьменність» жодним чином не слід тлумачити як прагнення до народження нової інтелігенції. «Ліквідувати неписьменність» слід лише для того, щоб кожен селянин, кожен робітник міг самостійно, без сторонньої допомоги, читати наші декрети, накази, відозви. Мета – цілком практична. Та й по всьому» [57]. Точнісінько таку «освіту» ввели на окупованих територіях СРСР нацисти у 1942 році: обов’язкове безкоштовне початкове навчання – аби «інородці» могли самостійно, без сторонньої допомоги, читати накази та відозви окупантів. Увесь процес «освітньої» та «культурної» революцій, організованих більшовиками, обмежився необхідним мінімумом. Усе було вкрай заполітизоване. Усе служило для промивання мозків. Навіть саме навчання читати. «Мы – не рабы. Рабы – не мы», – бубоніли по складах дорослі мужики та баби, яких рідна радянська влада не випускала за кордон і розстрілювала за найменший прояв спротиву, як, наприклад, в Астрахані.

В кожному селі поставили так звані «избы-читальни», набиті радянськими прокламаціями, газетами і журналами. І людину спеціальну в тій «ізбі» посадили. Вона так і називалися – «ізбач». Вважається, що «избы-читальни» – це винахід більшовиків. Брехня. Вони існували як центри просвітництва при земствах ще у ХІХ столітті. Більшовики лише пристосували їх для власних потреб. Те саме з культурою. Сам Ленін, та й більшість інших більшовицьких вождів, ні книжок, ні театру не любили. Хіба що балерин, як «всеросійський козел» Калінін. Але кожен культурний захід, кожна культурна установа використовувалася за максимумом для пропаганди. Не було у 20-30-ті роки жодної вистави, кінофільму, циркової програми, книги без політичної агітації, розповідей про геніальних Леніна-Троцького-Сталіна-Калініна, про те, як гарно живеться пролетаріату країни рад і як в Америці недоїдають негри. При цьому той таки Ленін при тому таки Анненкові не вгавав: «Я, знаєте, в мистецтві не сильний, мистецтво для мене, це.. щось на зразок інтелектуальної сліпої кишки, і, коли його пропагандистську роль, необхідну нам, буде зіграно, ми його – дзик, дзик! – виріжемо. За непотрібністю. Утім, ви вже про це поговоріть з Луначарським: великий фахівець. У нього там навіть якісь ідейки...» (там само). Шокований художник використав участь у XIV Міжнародній виставці у Венеції, аби втекти з радянської Москви, і таким чином став одним із перших «неповерненців». І правильно зробив. Бо не знаю, як Вам, шановний читачу, але для мене держава, що її будували комуністи, не лише моторошна, а й невимовно огидна.

Нарешті, останнє. Запроваджуючи НЕП, більшовики зробили усе можливе, аби партійні чиновники щиро ненавиділи «непманів», як тоді називали підприємців та працівників приватних підприємств. Так, декретом від 23 червня 1921 року було введено т. з. «партмаксимум». Оголошувалося, що члени партії на керівних посадах не можуть отримувати зарплатню більшу за 150% від середньої на їхніх підприємствах або в організаціях.

Це призвело до того, що керівники підприємств отримували зарплатню в рази меншу за ту, яка належала кваліфікованому персоналу. Наприклад, платня інженерно-технічних працівників «Черембастресту» складала від 100 до 250 рублів, а платня начальника тресту – 144 рублі. В «Ураласбесті» головний інженер отримував 800 рублів, а начальник тресту партмаксимум – 192 рублі. До речі, якщо ви не знали. Ближче до завершення НЕПу левова частка керівників приватних підприємств були членами партії – 89,3%. Це більше ніж у державних синдикатах (84,4) та трестах (71,4). Щоправда, це не стосувалося деяких категорій керівників. Як і в армії, більшовики широко користувалися послугами «найбільших буржуазних спеціалістів» в економіці, фінансах, державному управлінні і послуги ті оплачували доволі щедро. Офіційно вважалося, що ця система робить комуністичних чиновників ближчими до народу, змушує їх жити скромніше, заважає кар’єризму. Насправді це було зроблено для того, аби начальники ненавиділи своїх робітників і систему НЕПу в цілому. І готові були будь-якої миті її порвати, мов собака на ім’я Тузик усім відому річ. Була у цього ще одна мета – воістину єзуїтська. Партмаксимум найсильніше бив по відповідальних працівниках найнижчого ланцюга, майже перетворюючи їх на жебраків. Ось хто справді втрачав свідомість від голоду. А довколишні, дивлячись на голодних дрібних партійних функціонерів, свято вірили чуткам про те, як голодують Ленін, Троцький, Сталін, Томський, Риков, Бухарін… Бо партійна дрібнота була на очах, а Ленін – за спинами охоронців в Горках – його народ бачив лише на фото в газетах. А якщо вожді голодують, то і народ має підтягувати паски та вірити, що ось-ось настане світле «завтра».

До слова, знаєте, чому, на відміну від інших диктатур, більшовики не використовували Церкву як союзницю, а воювали з нею? Та тому, що дві віри в одному домі не уживаються. Комунізм – це така само сліпа віра, як і християнство, скажімо. Тому там, де комуністи з’являються, вони неодмінно починають війну з Церквою. Вони та ще нацисти. Бо там теж все було засновано на вірі. Немає місця Христу там, де до сонму пророків зараховуються троцькі, гітлери, леніни, сталіни, бормани.

Хоч фото і постановочне, але на ньому – класична радянська «ізба-чітальня». Тут молоді промивали мозок. У цій «ізбі» діяло 7 гуртків, більшість із яких – політичні. Зокрема – гурток з вивчення «ленінізму», політичної грамоти, літературний. Ну і про непорушну дружбу радянських народів та їхнього вождя – тов. Сталіна не забували.

За таких умов 30 грудня 1922 року народився Союз Радянських Соціалістичних Республік.

ГЛАВА ДЕВ’ЯТА.

FATA MORGANA, АБО СОЮЗ, ЯКОГО НЕ БУЛО

СРСР було створено на Першому з’їзді Рад СРСР 30 грудня 1922 року. До нього увійшли 4 незалежні держави: Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка; Українська Соціалістична Радянська Республіка; Білоруська Соціалістична Радянська Республіка та Закавказька Соціалістична Федеративна Радянська Республіка (до останньої тоді входили Грузія, Вірменія та Азербайджан). Декларацію про створення СРСР, а також Договір було узгоджено представниками цих республік-сестер напередодні, а потім зазначений вище з’їзд одностайно їх затвердив, закріпивши народження нової держави юридично.

Таким у